"Токаєв досі не скасував наказ стріляти на ураження": розповідь жительки Алмати

– Багатьох затримують на вулицях. Немає точних даних щодо кількості вбитих цивільних. Боїмося, що влада занижуватиме цифри. Біля моргів черги. Після восьмої вечора діє комендантська година. Вдень люди виходять у магазини по продукти. Школи й дитсадки закриті. Транспорт потроху запускають, але на роботу багато хто не ходить. Немає сенсу. Інтернет постійно вимикають. Вилетіти з міста неможливо. Аеропорт не працює, однак військові літаки постійно курсують.

Загалом люди перебувають в інформаційному вакуумі. Не знають, чого очікувати. Президент Токаєв дозволив стріляти на ураження. Попри запевнення, що вже все спокійно, наказ не скасував.

Чому протести в Казахстані почались саме із Заходу країни?

– У нас величезна територія. Кожен регіон живе по-своєму. Усе почалось із міста Жанаозен Мангістауської області. 2011 року там була серйозна акція соціального протесту працівників нафтових компаній. Вимагали покращення умов праці й підвищення зарплати. Вимоги ігнорували. Поліція почала стріляти в людей. 16 осіб загинуло, понад 100 поранили. Криваві події досі відгукуються болем у серці казахів. Нині знову все почалося звідти. Офіційна причина, як відомо, – підвищення ціни на зріджений газ. Більшість машин заправляють саме ним. Не дивно, що люди обурилися. В Алмати інша ситуація. Тут користуються бензином і дизелем.

Панує думка, що саме Захід годує нашу столицю Нур-Султан. Так і є. Та в нас уся країна годує Нур-Султан. Це музейне місто. Там зосереджено багато грошей. А ви проїдьтесь околицями, селами. Усе в занепаді. Люди добувають нафту тяжкою працею, а живуть у злиднях. Водночас столиця цвіте й пахне. Як реагувати? Бере злість. Мовляв, грошей немає, але ви там тримайтеся.

Усе розпочалось як спалах. Далі набрало обертів. З'явились уже політичні вимоги. Піднялися понад 10 міст. Такого ще ніколи в історії незалежного Казахстану не було.

Чому розмежовуєте протести в Жанаузені та Алмати?

– Говорю те, що відчуваю і бачу. Навряд люди в Алмати вийшли на знак солідарності із жанаузенцями. Можливо, якась невелика частина громадських активістів. Простий народ співчуває Заходу в себе на кухні. На вулиці через це ніхто не виходить. Кожного допекло своє. Когось ковідні обмеження. Інших – сімейка Нурсултана Назарбаєва (перший президент Казахстану, що був при владі майже 30 років. – Gazeta.ua). Усі бачать ці гучні розслідування про їхню нерухомість за кордоном. Поскуповували цілі житлові квартали в Лондоні. Це шалені гроші. Зрозуміло, звідки їх викачали. Плюс інфляція, ціни на продукти щороку ростуть, а зарплати – ні.

 

В ім'я чого ваш особистий протест?

– Змінність влади. Це питання бісить найбільше. Сюди ж – корумпована судова й поліцейська система. У нас навіть розмітку на дорогах малюють погано, щоб ти порушував. У кожному кущі по міліціонеру. Лише й чекає, коли йому хабаря всунеш. Платить більшість. Це набагато дешевше за космічний штраф і позбавлення водійських прав.

Нічого в цій країні не зміниться, якщо не буде демократичної зміни політичних еліт.

Казахстан для казахів – яку роль відіграє націоналізм у житті країни?

– Такого масового націоналізму в протестному русі, про який чомусь говорять новоспечені експерти, немає. Щодня ти не зіштовхуєшся з тим, що казахи, приміром, утискають етнічних росіян чи представників інших націй. Це трапляється в поодиноких випадках. Інша річ – особливе ставлення між казахами. До свого "брата" проявляють особливу повагу. Булінг за національною ознакою можна побачити в інтернеті. Там його справді чимало. Але це не є показником, щоб говорити, що казахи вийшли на протести, бо вони націоналісти.

Усі пам'ятають 1986-й. Тоді в Казахстані відбувалися погроми саме на національному підґрунті.

– Це больова точка для казахів. Вони дружелюбні, але історію пам'ятають. Зокрема те, що пережили в СРСР – голод, репресії, утиски. Події 1986 року були актом протесту проти російського правління. Тоді був очевидний національний підтекст. Москва призначила першим секретарем ЦК Компартії Казахстану свою людину – Геннадія Колбіна. Казахи обурилися. Хотіли свого. На цій хвилі до влади й прийшов Назарбаєв. Із часом все заспокоїлося.

Як нині почуваються етнічні росіяни в Казахстані?

– Росіян більше на Півночі. На Півдні мало. Ми настільки в меншості, що нас ніхто не чіпає. Люди іммігрували в Росію. Перша хвиля була в 1990-х після розпаду СРСР. Тоді багато моїх однокласників утекли. Думали, будуть погроми. Десь п'ять років тому знову почали виїжджати. Причина – немає перспектив. Країна багата на ресурси, але народу користі від цього нуль.

У нас є клас багатих людей. Це ті, хто наближений до політичної верхівки. Ідеться не лише про сім'ю Назарбаєва. В Азії доволі сильно розвинуте кумівство. Кожен чиновник до сьомого коліна годуватиме свою сім'ю із села. До останнього "кришуватиме" бізнес родичів.

У чому особливість етнічних казахів? Чим вони відрізняються від решти, окрім релігії.

– Казахи мирні й приязні. Їдять багато м'яса. Не дарма ж кочівники. Люблять хизуватися добром. Спокійно можуть жити вдесятьох в одній кімнаті. Основне, щоб білий джип був і остання модель айфону. У нас навіть є такий вислів: "Поміж гір стоять понти – це наше місто Алмати".

Часто живуть за принципом – моя хата скраю. Основне, щоб їх не чіпали. Гроші на голову нікому не сипляться. Проте є загальне відчуття, що серед інших братів-азіатів ми кращі, багатші.

Рідко в кого менше трьох дітей. На протестах мало було жінок. Звісно, хто ж з усіма цими дітьми сидітиме. Переважно були молоді чоловіки. Можливо, саме тому все відбувалося так агресивно.

Останнім часом на тлі протестів багато розмов про радикальний ісламізм у Казахстані. Чи є для цього підстави?

– Щороку прихильників ультраконсервативних ісламістів більшає. Багато з'явилося мечетей. Нічого погано немає, що люди хочуть молитися. Але є й інший бік медалі. Жінок змушують покривати голову, навіть якщо вони цього не надто й хочуть. Сидять удома, народжують по шість і більше дітей, не маючи ні освіти, ні роботи. Це явно не призводить до демократизації суспільства.

Не можна всіх мести однією мітлою. Люди різні. Хоч я і зіштовхувалася з агресією на побутовому рівні з боку консервативних мусульман, але сказати, що вони є протестним ядром не можу.

Влада всіма силами намагається відшукати зовнішнього ворога. Радикальні мусульмани якраз вписуються в їхню теорію. Треба ж якось виправдати введення військ ОДБК.

Ким є Назарбаєв після майже 30-річного правління для пересічного казахстанця?

– У моєму оточенні його ніхто не називає "лідером нації". Багатьом болить, що Астану перейменували на Нур-Султан. Нині говорять, щоб вернули колишню назву. Наша кервна партія раніше називалась Отан. Нині – Нур Отан. Центральну вулицю Алмати Фурманова 2017-го перейменували на Назарбаєва. Аеропорт в Астані – і той імені Назарбаєва. Це ж треба такий культ особистості розвинути.

Кажуть, його родичі в перші ж дні протестів вилетіли приватними джетами в Європу. Де Назарбаєв – невідомо. За весь час він жодного разу не вийшов до народу. Є чимало тих, хто щиро його підтримує. Вони б хотіли почути голос свого "лідера нації". Натомість почули голос прессекретаря. Той заявив, що Назарбаєв просить у всьому підтримувати Токаєва.

 

Є війна кланів Назарбаєва й Токаєва?

– Традиційно в Казахстані завжди говорили й говоримо про клан Назарбаєва. Це справді є. Токаєв для нас – частина клану Назарбаєва. Доволі дивно чути, коли хтось указує на протиріччя між ними. Ніколи не чула, щоб хтось сприймав Токаєва самостійною фігурою. Усі знають, що він лише ставленик. Коли прийшов до влади, багато хто вірив, що він інший – освічений, сучасний. Перше, що зробив – установив камери спостереження в усьому Казахстані, у кожному селі й колгоспі.

У якій точці нині протестний рух?

– Про мітингувальників, які вийшли з політичними вимогами зміни влади, ніхто вже не згадує. Немов їх і не було. Усе зводиться до того, що на вулицях Алмати тільки мародери діяли. Звідки вони з'явилися – невідомо. Грабували магазини зброї, легко захопили аеропорт, інші урядові організації.

Токаєв у своєму твітері написав, що 20 тисяч терористів напали на місто. Потім твіт видалив. Це ж якась неймовірно велика кількість. Якщо ці люди зсередини країни, то де вони весь цей час ховалися? Розповідають про якісь тренувальні табори в горах. А ви що, не бачили, як у горах 20 тисяч людей тренуються? Нині вже кажуть, що це зовнішні терористи. Але є в нас як-не-як кордон, пункти пропуску. Як усі ці ваші зовнішні терористи їх пройшли?

Токаєв заявив, що за кілька днів мають вивести "миротворчі сили ОДКБ". Як люди реагують загалом на їхню присутність?

– Більшість із цього контингенту – росіяни. На емоційному рівні я проти такої присутності. З іншого боку, бачили організоване мародерство, снайпери стріляли. Тут немає однозначної відповіді.

Якщо ж президент не справився власними силами, якщо йому не підпорядковуються силові структури, тоді треба оголошувати дострокові вибори, складати повноваження. Але який же диктатор так зробить? Триматиметься до останнього.

Попри офіційні заяви, чи є побоювання, що російські військові затримаються у вас надовго?

– У якоїсь частини є такі побоювання. Багатьом байдуже, аби війни не було. До Росії ставляться по-різному. Є такі, кому зв'язки з нею не подобаються. Однак сказати, що суспільство агресивно налаштоване до Москви – не можна.

Російські пропагандисти порівнюють ваші протести з українським Майданом

– Більше аналогій проводять із Білоруссю. Майдан був давно. Усі мої друзі підтримують Україну. Ні в кого немає питань щодо статусу Криму. А от батьки навпаки – критикують Майдан. Подібність полягає в тому, що наш народ зміг не лише вийти на вулиці, а й допомагали одне одному. У перший день мітингу люди їжу виносили, воду, одяг. Як на Майдані в Києві.

Які є побоювання в короткотерміновій перспективі?

– Міжетнічного конфлікту. Залежить від того, чи дійсно ці російські миротворці покинуть Казахстан, і як діятимуть, якщо затримаються. Нам говорять, що ОДКБ допомагають охороняти режимні об'єкти, а зачистили вулиці від "терористів" наші казахи. Це ж не перевіриш. Невідомо, що буде далі. Але однозначно, якщо залишиться Назарбаєв і його клан, то перспектив у країни немає.