"Росія має розпастися як імперія" - колонка американського письменника

Думка у виданні The Atlantic американського письменника Кейсі Мішеля

Колишній радник з національної безпеки США Збіґнєв Бжезінський одного разу сказав, що без України Росія перестане бути імперією. Змістовна заява, але неправдива. Навіть якщо Володимиру Путіну не вдасться завоювати Україну, його країна залишиться безсистемним злиттям регіонів і народів з доволі різними історіями, культурами й мовами. Кремль продовжить керувати колоніальними володіннями у таких місцях, як Чечня, Татарстан, Сибір і Арктика.

Історія Росії - це майже безперервні експансії та колонізації. Росія - остання європейська імперія, яка чинила опір навіть елементарним зусиллям щодо деколонізації, як-от надання підданим автономії та значущого голосу під час обрання лідерів країни. Як побачили в Україні, Росія готова вдатися до війни, щоб відвоювати регіони, які вважає своїми законними володіннями.

Під час і після розпаду СРСР, коли Російська імперія досягла свого апогею, США відмовилися захищати нещодавно здобуту незалежність кількох пострадянських держав, посилаючись на недоречні побоювання щодо приниження Москви. Підбадьорена небажанням Заходу Москва почала повертати втрачені землі. Тепер російський реваншизм, якому сприяла наша бездіяльність і широке ігнорування історії російського імперіалізму, відродив можливість ядерної війни та спровокував найгіршу безпекову кризу, яку світ бачив за останні десятиліття. Щойно Україна завадить спробі Росії її реколонізувати, Захід має підтримати повну свободу імперських підданих Росії.

США мали можливість розібрати Російську імперію й раніше. У вересні 1991 року, коли СРСР розвалювався, президент Джордж Буш-старший скликав Раду національної безпеки. Напередодні зустрічі Білий дім, здавалося, не знав, як упоратися з наддержавою, що розколюється. Деякі з найближчих радників Буша навіть закликали спробувати зберегти цілісність СРСР.

Міністр оборони Дік Чейні не був одним із них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Швидка поразка Путіна чи його приниження - єдина надія на стабільність у Європі" - Енн Епплбаум

"Ми все ще можемо дістати авторитарний режим у Росії. Мене непокоїть, що через рік чи близько того, якщо все зіпсується, можемо пошкодувати, що не зробили більше", - попередив він під час зустрічі.

Його кінцева мета була зрозуміла. Як пізніше писав заступник радника з національної безпеки Роберт Ґейтс, Чейні "хотів побачити розпад не лише СРСР, а й Росії, щоб вона ніколи більше не загрожувала решті світу".

Буш заперечував. Замість того, щоб прискорити розпад СРСР, він спробував уникнути антагонізму з Москвою, навіть коли адміністрація президента Бориса Єльцина почала нагнітати антиукраїнську неприязнь, яку зараз втілює Путін. Упродовж багатьох років, поки Росія стабілізувалася, і зрештою, процвітала, а Чейні керував деякими з найтрагічніших зовнішньополітичних рішень Америки за останні десятиліття, багато хто вважав, що Буш вибрав найкращу стратегію. Армагедону вдалося запобігти.

2022 року, коли Путін намагається відновити Російську імперію, закидаючи трупами Україну, позиція Буша здається короткозорою. Він і американські політики після нього не змогли побачити кінець СРСР таким, яким він був – не лише поразкою комунізму, а й поразкою колоніалізму. Замість того, щоб придушувати імперські стремління Росії, коли мали змогу, Буш і його наступники просто дивилися і сподівалися на краще. Як пізніше сказав про розпад СРСР радник Буша з національної безпеки Брент Сковкрофт: "Ми взагалі не мали жодної позиції. Просто дозволяємо речам відбуватися".

Ми більше не маємо такої розкоші. Захід має завершити проєкт, розпочатий 1991 року. Він має прагнути повної деколонізації Росії.

Багатьом із колишніх колоній Росії, зокрема таким країнам, як Азербайджан, Узбекистан, Казахстан і Вірменія, вдалося досягти й зберегти незалежність після розпаду СРСР. Але лише незалежність України стала для Путіна нав'язливою ідеєю. Не важко зрозуміти чому. Україна стала найбільшою перешкодою на шляху зусиль Кремля щодо реконсолідації імперії та придушення рухів за незалежність на початку 1990-х.

Не кожна з кремлівських колоній так успішно здобула незалежність у ті роки. Десятки країн, "автономних республік" російською, ніколи не виходили з-під контролю Кремля. У багатьох процес деколонізації відбувся лише наполовину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Сформована військова антипутінська коаліція, яка завдасть стратегічної поразки Кремлю" – Павло Клімкін

Чечня, наприклад, пережила кілька жахливих воєн після проголошення незалежності на початку 1990-х. Однак, коли чеченське керівництво звернулося по допомогу до Заходу, офіційні особи США відвернулися. Багато хто на Заході залишався засліпленим "хибним уявленням про морську воду", згідно з яким колонії можна утримувати тільки на віддалених, заморських територіях. Замість розглядати такі місця, як Чечня, як країни, колонізовані диктатурою Москви, західні політики просто розглядали їх як продовження самої Росії. Таким чином, замість того, щоб визнати боротьбу чеченців частиною глобального руху з деколонізації, президент Білл Клінтон порівняв їх із Конфедерацією та підтримав Єльцина попри його жорстокість. Позиція Клінтона не лише ефективно санкціонувала жахи, розв'язані проти невинних чеченців, а й показала Путіну, тоді ще успішному бюрократу, що російська сила не зустріне опору з боку Заходу. Як сказав колишній прем'єр Росії Єгор Гайдар, тиск Заходу міг запобігти насильству в Чечні. Аналітики погоджуються. Проте Вашингтон склав руки й Грозний був розчавлений.

Історія Чечні – одна з багатьох. Нація за нацією, Карелія, Комі, Саха, Башкортостан, Чувашія, Калмикія, Удмуртія та багато інших вимагали суверенітету, коли навколо них валилася радянська імперія. Навіть регіони, що були віками колонізовані Кремлем, прагнули незалежності. На референдумі 1992-го в Татарстані майже дві третини населення проголосували за суверенітет. Хоча радянська влада встановила межі республіки таким чином, щоб унеможливити близько 75% татарського населення. Як писали спостерігачі за виборами, республіка була мотивована "багаторічною стримуваною образою" проти російського колоніалізму й побачила "величезну підтримку" референдуму в етнічно-татарських регіонах.

Замість того, щоб підтримувати ці країни, що зароджуються, США поставили на перше місце стабільність. Вашингтон боявся, що будь-яка нестабільність у регіоні може призвести до того, що російська ядерна і біологічна зброя потрапить не в ті руки. Адміністрація за адміністрацією робила ту ж помилку. У своїй промові "Котлета по-київськи" Буш-старший застеріг українських сепаратистів від "самовбивчого націоналізму", який ті, на щастя, одразу проігнорували. Клінтон веселився з Єльциним, коли російські війська масово вбивали чеченців. Джордж Буш-молодший зайняв позицію невтручання у зміцнення путінського режиму, навіть коли російські війська вторглися в Грузію. Зашорена політика "Перезавантаження" Барака Обами підготувала ґрунт для вторгнення Путіна в Україну 2014 року. Дональд Трамп загравав перед Путіним і поклав інтереси України на плаху своїй гонитві за внутрішньополітичною вигодою.

У результаті, в Чечні надалі домінує призначений Кремлем деспот. Татарстан став свідком того, як Путін знищив будь-які претензії на суверенітет. Москва йшла все далі й далі, повертаючи народи, що відчайдушно намагалися вирватися з її обіймів. В Україні бачимо ту саму історію. Москва навряд чи зупиниться на досягнутому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Після поразки такі режими як путінський скочуються до громадянської війни з високим рівнем насильства" – фінський полковник Петтері Каянмаа

Російський імперіалізм - найнагальніша загроза міжнародній безпеці. Пора розглянути нове питання про те, чи дозволити Москві зберегти імперію, не зважаючи на її колоніальну історію.

Деколонізація Росії не обов'язково вимагатиме її повного демонтажу, як пропонував Чейні. Прагнення деколонізації могло б натомість зосередитися на тому, щоб зробити демократичний федералізм, обіцяний російської конституцією, чимось більше за порожню обіцянку. Це означало б, що всі російські громадяни, незалежно від регіону, матимуть право голосу в виборі своїх лідерів. Навіть просте визнання колоніального минулого і сьогодення Росії мало б значення.

"Деколонізація Росії для територій, які вона раніше окупувала, дуже важливе. Переосмислення її історії - ключ до виживання Росії в її нинішніх межах", - написали нещодавно вчені Ботакоз Касимбекова та Еріка Марат.

Однак доки імперія Москви не буде повалена, світ не буде в безпеці. Європа залишиться нестабільною. Українці, росіяни й усі колонізовані народи змушені будуть боротися з Кремлем, продовжуючи гинути.

"Росія не має змоги рухатися вперед з Путіним. Росія не має змоги рухатися вперед, не звертаючись до свого імперського минулого й сьогодення. Відмовтеся від імперії і спробуйте процвітати. Або зберігайте її та продовжуйте деградувати", - каже аналітик Антон Барбашин.

Росія розв'язала найбільшу війну, яку бачив світ за останні десятиліття. І все - заради імперії. Щоб уникнути ризику подальших воєн і безглуздого кровопролиття, Кремль має втратити ту імперію, яку зберігає. Проєкт деколонізації Росії має бути, нарешті, завершено.

Переклад Gazeta.ua

×