"Путін взяв генерала-м'ясника, щоб закидати нас трупами" – військовий експерт Валентин Бадрак

Перший аспект - бракує людського потенціалу. Ті, хто прийшли бої на півночі України, дуже пошарпані. Багато хто потребує лікування і психологічної реабілітації. Серед особового складу все менше мотивації йти в наступ. Навіть прихована мобілізація не дає результату. Хочуть набрати людей з досвідом. Намагаються рекрутувати тих, хто звільнився після 2012 року. Але з цим проблеми. Наприклад, в усій Ленінградській області таких назбирали 400 резервістів. Потрібен час, щоб так-сяк доукоплектувати батальйонно-тактичні групи для війни на Донбасі. Росіяни не змогли залатати дірки за рахунок військ з Вірменії, з окупованих частин Грузії, не вдалося залучити найманців з Сирій і Лівії. Прибула дуже невелика кількість, а не 40 тис. бійців як обіцяв Володимиру Путіну сирійський диктатор Башар Асад. Ніхто не хоче йти на бійню. Не хочуть люди ставати "гарматним м'ясом". Глава Чечні Рамзан Кадиров береже теж своїх. Не вдалося набрати нові приватні військові компанії на зразок ПВК "Вагнера".

Другий аспект - потреба поновити управління військами. Події в Чорнобаївці, коли російські війська 15 разів отримували удари по своїй техніці на тому ж місці - свідчення браку нормального військового управління. Відсутність у командирів критичного мислення, адекватного розуміння ситуації тих, хто керує на місцях підрозділами чи більшими групами. Щоб новий глава воєнної кампанії, генерал Олександр Дворніков, увійшов в курс справ, потрібен час.

В оглядачів багато скепсису, що вдасться змінити ситуацію за рахунок нового керівника. Хоча вибір з вищих офіцерів був логічний. Дворніков має досвід і високе звання. Його називають "сирійським м'ясником" за те, що "прославився" бомбардуванням мирного населення, не цурався хімічної зброї. Людина без принципів. Тому можна очікувати найгіршого.

Третій аспект - техніка. Потрібно відновити запаси зброї. Існує багато документів, які здобула українська розвідка, про нездатність російської оборонки виконувати держзамовлення. Зокрема, ремонтувати і модернізувати техніку, виведену з ладу під час війни.

Ракети "Кинджал" чи "Калібр" Росія взагалі вже не може виробляти, бо через санкції немає західних комплектуючих. Вони виявилися нездатні виробляти дрони-камікадзе, як-то "Ланцет".

Від своїх дронів відмовляються на користь китайських квадрокоптерів Mavic-3. А на "Орлани" чіпляють дешеві камери для розвідки. Це свідчить, що в них багато проблем зі зброєю.

Також експерти зауважують, що замість стратегічних крилатих ракет Х-101 і Х-555, розпаковують застарілі радянські ракети Х-35 і Х-59.

Не кажу про танки і військову техніку. "Уралвагонзавод", який їх виготовляв, закрився в перші дні війни через брак комплектуючих.

Зрозуміло, в Росії багато старої радянської техніки. Можна передбачати, що будуть використовувати старіші зразки. Намагатимуться брати великою кількістю техніки і особового складу.

Щодо безпосередніх цілей війни, то битва за Донбас готується, зокрема, так довго, бо Путін коливається. Досі не вирішив, що йому потірбно, відповідно до наявних сил і засобів, якщо в нього є правдиві дані. Вірогідно, Росія намагатиметься не так просунутися, як закріпитися на рубежах, які вдалося зайняти. Зокрема, закріпити "сухопутний кордон" з Донбасу до Криму. Але для його оформлення слід взяти Маріуполь. А це їм за сім тижнів не вдалося. Якщо до 9 травня Путін не візьме Маріуполь, можна буде казати, що не вирішив питання другого етапу війни. Можна говорити про його перманенту поразку.

Ймовірно, Росія намагатиметься атакувати Ізюм і Слов'янськ. Потім захопити ці міста, і, можливо, оточити угруповання Операції об'єднаних сил там.

Але не виключаю, завдання буде простішим - тримати в напрузі підрозділи українських сил, щоб їх не кинули на деблокаду Маріуполя. Тому в нас тепер кілька важливих завдань. По-перше, поєднати раніше збудовану ешелоновану лінію оборони на Донбасі з успішною маневреною тактикою активної оборони, яку застосовували під час першого етапу війни на півночі. Цим зараз займається керівництво українських військ. Переконаний, там рішення знайдуть, бо перший етап війни довів, що українські військові керівники - на своїх місцях і дуже добре розуміються на тому, що роблять. У Росії немає військових фахівців рівня генерала Валерія Залужного. Це надихає, що наша сторона запропонує найкращі рішення.

І ключове запитання, що і коли нам поставить умовний колективний Захід. Від цього багато чого залежить. Початок битви за Донбас загальмувався, але військова допомога нам йде, і стратегічні рішення бачимо десь з 13-14 квітня. Відтоді ситуація з військовою допомогою Україні почала кардинально змінюватися. Україна почала отримувати безпосередні озброєння і різні позитивні месседжі щодо майбутньої допомоги.

Першими потужні рішення прийняв Лондон. Британський прем'єр Борис Джонсон – людина, яка почала нову сторінку історії, пам'ятаючи як попередник Вінстон Черчилль 80 років тому організував оборону проти нацистської Німеччини. Тепер так само рішуче допомагає Києву організувати оборону проти фашистської Росії. Те, що протитанкові ракети і протикорабельні комплекси вирішив нам надати Лондон, дуже важливо.

Майже синхронно почав діяти Вашингтон. Україна отримає 300 дронів-камікадзе Switchblade з лазерним наведенням. Вони можуть змінити хід бойових дій. Також там багато військової допомоги від США. А ще з'явилася інформація, що Україна веде доволі успішні переговори, щоб отримати потужні ударні бойові дрони MQ-9 Reaper. Вони здатні літати на відстань до 1900 км. Тобто можуть атакувати Москву в разі потреби. Є, звісно, проблема, що для опанування таких речей потрібен час, тож зараз на них годі розраховувати. Але якщо війна затягнеться, тоді так. Сама доставка займає близько місяця, а ще кілька потрібно для підготовки операторів.

Україна починає отримувати більше потужнішої зброї. Від США будуть ще такі серйозні речі як 18 гаубиці калібру 155 мм, 11 гелікоптерів Мі-8 і Мі-17 радянського виробництва. Відбулася розгерметизація західного військового простору, і почалися стратегічні рішення щодо посилення України.

Крім того, є заяви в парламенті Норвегії, що Україні слід передати системи протиповітряної оборони NASAMS. Це американсько-норвезька розробка. Має дальність ураження до 40 км. Це дуже потужні речі й дуже сучасні, які допомогли б нам закрити повітряний простір. Зокрема, над ядерними об'єктами, унеможливили удари по дамбах. Крім цього, було б прикриття для гуманітарних коридорів, щоб вивести цивільних з небезпечних ділянок. Також норвежці можуть надати Україні дуже потужні протикорабельні ракети Naval Strike Missile з дальністю ураження 185 км. Якщо Україна отримає їх, то на сьогодні це найбільш потужна ракета, яку практично неможливо збити. Навіть десяток таких – це до восьми потоплених кораблів Чорноморського флоту РФ.

Можна говорити про всю Україну, але у них дефіцит ракет, тож буде радше локалізація ударів. Вся Україна залишається мішенню, але ситуація може змінюватися за умов отримання країною нових систем ППО. Варто згадати, що Словаччина вже передала комплекси С-300. Також словаки можуть передати свої літаки Міг-29.

Росія локалізовуватиме цілі. Вони вже зменшилися - від ударів по всій країні до концентрації на півдні та сході. Від захоплення країни до "сухопутного коридору" між Кримом і Донбасом. Путін спробує "продати" це суспільству як здобуток, і перевести війну в політико-дипломатичний простір.

Для України це буде найбільш проблематичне питання - якщо отримуємо достатньо зброї, то не можна зупинятися. Країна не має піддатися і зосереджуватися на переговорах. Слід активно діяти на полі бою, доки не звільнимо всі території, захоплені після 23 лютого. Бо саме активність ЗСУ може штовхати російську сторону до переговорів.

Якщо б Україні повністю вдалося відбити Маріуполь, очистити територію навколо від загарбників, то фактично для Путіна ситуація виглядала б як поразка. Навіть в очах його суспільства. Після Маріуполя можна було б повністю очищувати решту країни від загарбників.

Не говорю про Крим, який занадто мілітаризований. Покласти велику кількість наших захисників було б неправильно. Щодо окупованого Донбасу, треба думати на рівні політиків, бо там за вісім років відбулося багато змін, велика кількість нелояльного населення.

 

Цього точно не скаже практично ніхто. Можемо лише судити по ознаках, що беруть старіші ракети, бо в них закінчуються нові, що починається дефіцит.

Росія має великі запаси, але проблема в тому, що зі старими ракетами і технікою вони поступово переходять до війни попереднього покоління, яку нам легше вигравати. Наприклад, у них близько 1500 літаків. Використовували досі новітні Су-35 і Су-34. Але навіть їх наші збивали під Маріуполем та Ізюмом. Цих літаків в них мало. Якщо пересядуть на Су-27 і Міг-29, їх збивати буде значно легше. А тим паче, якщо в України будуть нові зенітно-ракетні комплекси. Тоді країна може мати повне домінування в небі.

Якщо отримуємо корабельні комплекси, то домінуватимемо на морі. Тобто росіяни весь час стають слабші, а ми сильніші.

Якщо в нас буде достатньо дальньої артилерії, зможемо уражати цілі також на території Росії. Якщо ми вже потопили крейсер "Москва", то я прихильник, що треба тиснути до кінця, до паніки в Кремлі. Бо якщо зараз відступити, вони потім вдарять ще більш боляче. Запізно боятися. Їхні залякування недоречні. Нам потрібно тиснути і бомбити їх, доки матимемо сили і засоби.

А це питання до західних партнерів, скільки матимемо засобів. Треба робити все, щоб у них розпочалася паніка, щоб всі відчули, що Путін програв, тоді їх керівництво і суспільтство з'їсть головного фюрера. За певних умов, можемо підійти до цього впритул до 9 травня. Хоча цього точно ніхто не може передбачити.

Для України головне не втягувалися у лінійну затяжну війну, щоб не повторилося ситуація 2014-2015 років, щоб сторони не закопалися на вже нових позиціях. З нашої сторони вже є місця підготовленої оборони, тож буде суміш окопів і активної мобільної оборони, яка була під час першого етапу війни на півночі. Вона довела ефективність і російська сторона не може ефективно протистояти цій москітній стратегії, коли компактні високоточні засоби вражають їх техніку і особовий склад. Також побачимо речі, пов'язані з ешелонованою обороною, коли триматимемо оборону на певних рубежах.

Яка доля кожної складової буде, складно сказати. Це справа військового командування. Але зараз є абсолютна довіра до військового керівництва країни, чого раніше ніколи в нас не було, і навіть протягом попередніх восьми років війни.

Це відбудеться в разі поразки росіян на Донбасі. Коли зможемо їх зупинити та перейти в контрнаступ. Коли зрозуміємо, що їхня атака захлинулася, якщо вони зупиняються під Ізюмом чи Слов'янськом, і далі не зможуть просуватися. Тоді наші сили можна буде перенаправити для деблокади Маріуполя, щоб відбити Херсон. Значною мірою все залежить від того, які озброєння Україна отримає від західних партнерів, і як вони себе покажуть. Якщо ЗСУ почнуть активно використовувати дрони-кілери Switchblade, в поєднанні з роботою артилерії, гелікоптерів, то буде успіх. Ми лише на етапі перекидання західного озброєння.

Почався наступ на Донбасі. Росія хоче вийти на кордони Донецької і Луганської областей. Їм не так важливі самі кордони областей, як спроба оточити угруповання ООС.

Це поворотний момент у війні, бо він не просто флагман, а символ і психологічний удар по Путіну, російському керівництву, свідомості всієї армії - від солдат до генералів. У них є розуміння, що Україна перебуває на етапі отримання і використання потужності зброї. У них вже є ознаки майбутньої агонії. Бояться передачі нашій країні нової зброї.

Якби Україна потопила ще п'ять кораблів, нанесла ряд ударів по групі військ, яка готується на території Росії, щоб іти на Донбас, наша країна зробила б крок на випередження. Це викликало б паніку і незворотні процеси в російській армії. Фактично можна було б сказати про російську капітуляцію і швидке переведення Путіним всієї ситуації в політико-дипломатичну площину.

Єдине, важко передбачати, які саме озброєння є зараз в ЗСУ. Якщо не прийшли всі поставки, то такий крок зарано робити. Нічим наносити удару. Ті речі, які є в нашій армії, командування поки що берегтиме, щоб стримати російський наступ.

Як писала британська The Times, Росія хоче мати п'ятикратну перевагу в живій силі при наступі на Донбасі. Це практично стратегія радянського керівника Георгія Жукова, коли він робив шестикратну перевагу в живій силі й перемагав, закидаючи ворога трупами. Зараз того самого хоче Путін. Для того взяв командувати операцією "генерала-м'ясника", якому байдуже, скільки людей загине. Саме тому Україна тримає сили в резерві. Але якщо отримаємо потрібне підкріплення, то, можливо, з'явиться нагода нанести превентивний удар.

Так, безумовно це ознаки люті й безсилля Путіна, бо винуватець саме він. Уже припустився помилки. Немає на кому зігнати злість, тому карає людей, які ввели його в оману, недопрацювали. Це відповідне управління розвідки ФСБ, яке займалися так званим "українським питанням", велика кількість російського керівництва. Це свідчення агонії.

Ядерний удар можливий, але може бути не сьогодні-завтра. А якщо їхня армія буде повністю розбита. Наприклад, якщо ЗСУ вестимуть наступ на Крим.

Щоб прийняти рішення про ядерний удар, у Путіна мають бути підстави. Наразі їх немає. Також має бути механізм виконання. Є багато припущень, що механізм може не спрацювати. Тобто наказ буде, але його не виконають на якомусь етапі. Тож говорити зараз про застосування ядерної зброї зарано.

Це повернення територій, які мали станом на 23 лютого. Далі процес переговорів. Західний світ збереже санкції проти Росії, доки там існуватиме режим Путіна, доки він фактично не впаде.

Приблизно, так. Україна має стати озброєною вітриною Західного світу і непохитною фортецею для російської загрози. При такій ситуації можна співіснувати з Росією. Але це можливо тільки, якщо Крим і Донбас будуть повністю повернуті Україні. До цього не може бути й мови про зменшення тиску.

Україна має орієнтуватися не тільки на західну допомогу, але також виготовляти своє озброєння. Є розумні люди, маємо відповідний досвід. Є можливості розвивати безпілотну розвідувальну і ударну авіацію, зенітно-ракетні комплекси, бойових роботів, і всі системи, насичені елементами штучного інтелекту. Україна вже показала, що наша армія на покоління вища за російську. Зокрема, за манерою боротьби.

Кожен українець має свою місію і на своїй ділянці максимально виконувати її. Ця війна має не тільки військовий вимір, але також політичний, дипломатичний, інформаційний, кібернетичний, економічний. Кожен в своїй галузі має максимально робити все, щоб зробити країну стійкішою і краще підготовленою до боротьби проти ворога. Це єднає всіх українців.

Це ідея, яка всіх єднає - не допустити на нашій землі "русского мира". Це буде наша національна ідея, якої до 2014 року, не було, й досі вона формувалася, а тепер кристалізується. Маємо створити потужну українську державу, схожу за своєю суттю на Ізраїль. Це для нас цілком можливо. В центрі буде величезна повага та авторитет армії.