"Прийшло розуміння, що Росія - загроза, а не лише виклик" - експерт про союз України, Британії та Польщі

Наразі зарано говорити, як виглядатиме, бо не бачили попереднього документу. Невідомо, чи це буде військово-політичний альянс, чи менш вагомий союз принципів.

Проте проєкт у будь-якому варіанті може бути життєздатним, бо вписується у загальносвітовий тренд. Зараз у світі регіональну безпеку визначають малі альянси. Виразником став оборонний союз AUKUS між Великою Британією, Австралією і США. Потім так звана "Cпільнота демократій" - країни, які розташовані кільцем навколо Китаю. Тепер продовження в Центрально-Східній Європі.

Цей союз буде ефективний, бо об'єднує три країни, в яких у трьох сферах сходяться інтереси – політичній, безпековій та у сфері принципів. З політичної точки зору, це альянс демократій, які разом протистоять російський автократії.

Також кожна країна має окремі питання до Брюсселю. Польща вирішує справу з Конституційним судом і критикою Євросоюзом її судової гілки влади. Велика Британія не може завершити останній документ щодо "Брекзиту" і вирішує питання перетину кордону у Північній Ірландії (Ірландія – країна ЄС, а Північна Ірландія – частина Великої Британії; після "Брекзиту" проїзд між двома Ірландіями залишився без віз, аби уникнути напруженості й сепаратизму, але виникли пункти пропуску всередині Сполученого королівства між регіоном Британії і рештою країни. – Gazeta.ua). Україна хоче в Євросоюз і домовитися про відносини з блоком на нормальних умовах. Це теж, можливо, стане частиною договору.

Безпекова складова в питанні загроз Росії у Східній Європі – також зрозуміла.

Цей союз може бути одним з механізмів противаги. Коли британці вийшли з Євросоюзу, то не покинули європейські справи. Також 1,5 року тому вони прийняли "Доктрину глобальної Великої Британії". Там йдеться, що Лондон має залишатися регіональною активною державою.

Британія шукає свою роль на європейському континенті. Тих, хто може бути її партнерами. Їх знайшла у Центрально-Східній Європі. У Західній Європі у неї є складні питання з французами, невирішені з іспанцями. Також протиріччя з країнами Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди і Люксембург. – Gazeta.ua) та Німеччиною.

Свого часу, коли Велика Британія була в Євросоюзі, то лобіювала вступ країн Центральної Європи в ЄС. Логічно, що зараз знову знайшла для себе підтримку в цьому регіоні.

У кожної зі сторін пріоритетна своя складова, але водночас всі бачать свої плюси у трьох сферах.

Для України головна - безпекова складова. У нас цей союз уже завчасно й пафосно називають "Нова Антанта" чи "Мала Антанта". Бачимо в цьому контексті постачання зброї і дипломатичну підтримку Великої Британії. Чуємо від поляків, що готові теж постачати нам зброю.

Для британців геополітична складова - зрівноважування сили на європейському континенті, певний опір позиціям західноєвропейців, створення свого крила в європейській політиці.

У поляків найбільш усереднена позиція – їм потрібна підтримка у суперечках з ЄС. З іншої сторони, після кризи з мігрантами на кордоні з Білоруссю та нарощування сил Росії біля українських кордонів, поляки відчули безпекову загрозу своїй державі. Звідси заяви Варшави про потребу більшої кількості військ НАТО на їхній території.

Розширення союзу на країни Балтії дуже реальне. Багато говорили про можливе розширення цього альянсу на "Люблінський трикутник". Якщо приєднається Литва, чому б не долучитися Латвії і Естонії. Якщо там половина країн східного флангу НАТО, чому б не приєднати Чорноморський регіон - Румунію і Болгарію. Це був би біологічний розвиток альянсу, якщо він покаже свою ефективність.

Америка з кінця 1990-х активно долучилася до співпраці з Центрально-Східною Європою. В усіх ініціативах була спостерігачем та іноді входила в різні організації. Тепер, зважаючи на нові відносини Великої Британії та США після "Брекзиту", і збереження зацікавленості Вашингтону в регіоні, логічна участь американців. Вони можуть політично, а, можливо, економічно підтримати цей альянс.

Відповідно до цієї стратегії, британські військово-морські сили вперше з 1960-х відкриватимуть нові бази у Середземному морі. Лондон почав приділяти більше уваги країнам Британської співдружності (міжурядова організація 54 країн, що входили в Британську імперію, включаючи Канаду, Австралію та Індію. – Gazeta.ua).

Наша країна теж важлива в рамках цієї доктрини, бо велика загроза для безпеки Великої Британії - автократичні режими Росії і Китаю. На відміну від США, де на першому місці загроз - Китай, а далі Росія та інші автократи, для британців важливіші росіяни. Для цього є об'єктивні причини - отруєння Скрипалів в англійському Солсбері (спроба вбивства колишнього працівника російської військової розвідки Сергія Скрипаля, британського громадянина, і його доньки, громадянки Росії, Юлії Скрипаль 4 березня 2018 року, здійснене російськими спецслужбами з застосуванням хімічної зброї "Новічок". – Gazeta.ua), вбивство Олександра Литвиненка (у листопаді 2006 року російські спецслужби вбили радіоактивним полонієм колишнього працівника ФБС і критика Путіна. – Gazeta.ua).

Також для британців росіяни - перепона, яка заважає знову отримати вплив в глобальному масштабі. Багато-де інтереси Лондона і Москви перетинаються. Зокрема, в регіоні Північної Європи, Індійського океану, куди Росія прагне потрапити через зв'язки з владою Індії. Тож у Лондоні бачать у Росії загрозу для своїх інтересів.

Британці показують, що готові об'єднуватися з іншими демократіями у боротьбі проти наполовину диктаторських режимів, як то путінський. Так їх прагматичний інтерес співпадає з нашими.

Якщо взяти внутрішню політику, то росіяни за роки після холодної війни через шпигунів і економічну інтеграцію своїх олігархів суттєво влилися у британську економіку. Прем'єра Джонсона самого офіційно обвинувачували, що його передвиборну кампанію фінансував один з таких росіян.

Британці в міру загострення гібридного протистояння можуть діяти жорсткіше. Тому їх відповідь на загрозу агресії Росії – різка. Можуть цілитися в російських олігархів, їх майно і сім'ї, навіть дітей. Буквально складають списки майна російських олігархів і їх сімей у Сполученому королівстві.

Хочуть нарешті вирішити проблему з внутрішньою безпекою. Як у них це назвали "криза у Солсбері". Вони відчувають, що не можуть бути захищеними від росіян навіть у межах своєї країни.

У зовнішній політиці – справа впливів. Велика Британія повертається як глобальна морська держава, військова потуга. Вона навіть збільшила на 60% фінансування свого ядерного потенціалу і буде його розширювати.

Лондон хоче посилити вплив на свої класичні сфери впливу у Північній Європі, де активно діє Росія, в Індійському океані, та Індо-Тихоокеанському регіоні.

Вірогідність висока. Але все залежить від Володимира Путіна і позиції Росії. Бачимо, уряд Джонсона доволі жорсткий щодо Москви. Сам прем'єр - один із небагатьох західних лідерів, який закликав до превентивних санкцій проти росіян. Не реагувати на дії Москви, а взяти ініціативу у свої руки. Спочатку ввести санкції, а потім вимагати за їх скасування дій від Росії.

Наразі Росія наче призупинила ескалацію, тому, можливо, поки що британці притримають санкції.

Так. Але сталася особиста проблема – міністр Трасс захворіла на Covid-19. 2 лютого вона мала бути в Москві. Результатом переговорів із російським керівництвом мало бути остаточне рішення щодо санкцій 10 лютого та форми альянсу з Польщею і Україною.

Британці діятимуть за формулою американців - якщо хоча б один російський солдат перейде український кордон, це вважатиметься вторгненням. Так, Росія може розіграти вторгнення військ "шахтарів і трактористів" із так званих Л/ДНР. Якщо вірити словам прем'єра Джонсона, будь-яке загострення дозволить британцям запустити в якійсь мірі санкційний механізм.

Справа в тому, що вони вводять станції, щоб допомогти Україні, але також, щоб вирішити власні внутрішні проблеми.

У британських документах це називалося "зменшення кількості персоналу". У посольствах Великої Британії і США чи не найбільші в Україні дипломатичні корпуси. Посольства інших європейських країн значно менші. У нас діє багато британських і американських програм. Таке скорочення було необхідне, щоб потім, у разі загострення, довелося вивозити менше людей.

Якщо говорити про британців, то вони робили те саме кілька років тому, коли розпочалася пандемія. Тому це не пов'язано з ситуацію навколо України, це не панічна реакція, і не загострення ситуації. Вони готуються до найгіршого і в цьому немає ніяких знаків чи сигналів.

Росія заявила, що починає відвід військ. Невідомо, чи правда, бо відвід навесні минулого року виявився брехнею. Чи надалі Лондон буде з Вашингтоном дипломатично і військово допомагати Україні, чи це разова реакція на виклик для безпеки в Європі?

Дуже сподіваюся що це нова парадигма відносин. Наразі є певні маркери, які вказують на це.

Для американців допомога Україні була певною мірою частиною протистояння політичного істеблішменту у Вашингтоні - військових і політиків. Показовим було затвердження військового бюджету США на 2022 рік, який президент Джо Байден отримав. Його команда не брала участі у створенні документу. Розробив Пентагон. Минулий бюджет писала адміністрація президента, узгоджуючи з Пентагоном. Тепер навпаки. Військові "передавили" Білий дім. Тому Україні зараз надають більше військового обладнання.

Це стало певним Modus vivendi (латинська фраза, що означає згоду сторін співіснувати з різними поглядами на об'єкт незгоди; вживається в дипломатії для позначення неформальної домовленості між сторонами протистояння. – Gazeta.ua). Прийшло розуміння, що Росія - загроза, а не лише виклик.

У британців те саме сприйняття, але з інших причин. Прем'єр Джонсон і його партія консерваторів переживають не найкращі політичні часи. У них через 1,5 року вибори і потрібно показувати видимі результати. Коли днями в парламенті Джонсона запитали про вечірки (у 2020-2021 роках в резиденції прем'єра відбулося декілька масових заходів, коли у Лондоні був суворий карантин. – Gazeta.ua), він тричі сказав: "Давайте зараз говорити про важливі справи, про Україну, де дійсно велика загроза, а вечірками займемося потім". Це виглядає як використання прем'єром нашого кейсу для своїх цілей. Але це добре для нас, бо відповідає інтересам нашої безпеки.