"Ми на Заході слабші, ніж українці?" – Ніколас Крістоф

Думки в The New York Times оглядача Ніколаса Крістофа

"Ми виб'ємо з вас українців, щоб ви полюбили Росію", – казав російський слідчий одній жінці, яка пережила тортури. Я з нею розмовляв в Україні. Потім він її побив і зґвалтував. Це здається досить точним узагальненням стратегії Володимира Путіна.

Це не працює в Україні. Там злодіяння Путіна, здається, зміцнюють їхнє бажання дати відсіч. Ця смілива жінка перемогла слідчого, хоч і ціною жахливих особистих втрат і мук.

Але мене турбує, що ми на Заході зроблені з м'якшого матеріалу. Деякі з найважливіших рішень, які США ухвалять у найближчі місяці, стосуються рівня підтримки, яку надамо Україні. Я отримував заперечення від деяких читачів, які вважають, що президент Джо Байден робить жахливу помилку, рішуче допомагаючи Україні давати відсіч Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія програє, але не захоче підписувати жодної мирної угоди" – Валентин Краснопьоров

Жінка на ім'я Ненсі критикувала мене у Facebook, що мене більше цікавить охорона українського кордону, ніж американського. Вона стверджувала, що ми маємо зосередитись на наших проблемах, а не на проблемах України.

"Ми по вуха у боргах, але фінансуємо війну, в якій нам не слід брати участь. Досить, значить досить", – написала вона.

Опитування показують, що американська підтримка допомоги Україні надалі сильна, але слабшає, особливо серед республіканців. І майже половина американців хоче, щоб США підштовхнули Україну до "якнайшвидшого миру", навіть ціною втрати української території. Це має порадувати серце Путіна.

Втома Заходу від підтримки України може продовжувати посилюватися протягом найближчих місяців, бо люди втомлюються від високих цін на енергоносії і, у випадку деяких країн Європи, від можливих перебоїв у подачі електроенергії.

Отже, дозвольте мені пояснити Ненсі та іншим, чому ми маємо надалі постачати зброю Україні.

Фундаментальна помилка серед багатьох республіканців у Конгресі в тому, що ми робимо Україні ласку, посилаючи їй зброю. Це не так. Ми тримаємо куртку над Україною, поки вона жертвує життями та інфраструктурою заради нашої вигоди, зменшуючи військову загрозу Росії для НАТО та Західної Європи, а отже, і для нас – США.

"Вони роблять нам ласку. Вони ведуть нашу боротьбу. Боротьба в Україні – це боротьба за майбутнє міжнародного співтовариства", – сказав мені Веслі Кларк, американський генерал у відставці та колишній головнокомандувач силами НАТО в Європі.

Якщо війна закінчиться сприятливим для Росії чином, стверджує він, світ стане менш безпечним для американців. Один урок, який світ засвоїть, полягатиме в першорядній важливості володіння ядерною зброєю, бо в Україну вторглися після того, як у 1990-х вона відмовилася від свого ядерного арсеналу, а ядерні боєголовки Росії сьогодні не дозволяють західній військовій відповіді бути сильнішою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Перемога наступного року – оптимістична перспектива" – Конрад Музика

"Якщо Україна впаде, обов'язково буде хвиля поширення ядерної зброї", – попереджає Кларк.

Протягом багатьох років військові стратеги побоювалися вторгнення Росії до Естонії, яке кинуло б виклик НАТО і коштувало б життям американським солдатам. Українці послаблюють сили Росії, щоби зменшити цей ризик.

У ширшому сенсі, мабуть, найбільша загроза миру у світі в найближчі десятиліття – це ризик конфлікту в Тайванській протоці, який переросте у війну між США та Китаєм. Щоб зменшити цю небезпеку, ми повинні допомогти Тайваню збільшити його потенціал стримування. Але, можливо, найпростіший спосіб знизити ймовірність агресивних дій Сі Цзіньпіна – об'єднатися проти вторгнення Росії. Якщо Захід спіткнеться та дозволить Путіну перемогти в Україні, Сі відчує велику впевненість у тому, що зможе перемогти на Тайвані.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Остання атака Росії – аргумент, щоб поставляти більше ППО" – Юліуш Сабак

Путін був дестабілізуючим та жорстоким хуліганом упродовж багатьох років – від Чечні до Сирії, від Грузії до Молдови. Почасти через те, що світ не бажав протистояти йому, а частково через те, що має потужну військову силу, яку Україна зараз розбиває. Крім нафти та газу, економіка Росії не суттєва.

"Путін і Росія слабкі. Росія – бідна країна, нафтовий придаток світу, бензоколонка", – сказав мені Віктор Ющенко, колишній президент України, який кинув виклик Росії, а потім був отруєний та понівечений.

Світ винен Україні за її готовність нарешті дати відсіч Путіну. Принаймні, я хотів би, щоб адміністрація Байдена ретельно нарощувала поставки зброї, які постачає Україні. Можливо, найкращий спосіб покласти край війні – це переконатися, що Путін визнає, що її вартість більше не варта того, щоб її вести.

Я не хочу сказати, що всі, хто підтримує мирні переговори – боягузи, втомилися чи короткозорі. Генерал Марк Міллі та інші представники Пентагону зі зрозумілих причин стурбовані, що конфлікт в Україні може вийти з-під контролю і перерости в ядерну війну. Це законне занепокоєння, і завжди корисно зазирнути у туман війни у пошуках виходу. Але відступ перед ядерним шантажем і винагорода за вторгнення створили б свої власні ризики на багато років уперед. Ці небезпеки, зрештою, здаються більшими, ніж ризики збереження нинішнього курсу.

Виступаючи за те, щоб Захід далі підтримував Україну, я наголошую, що в цьому наш національний інтерес. На карту поставлені не лише інтереси, а й цінності, бо є ще й моральне питання.

Коли одна нація вторгається в сусідню країну і чинить вбивства, грабежі та зґвалтування, краде тисячі дітей, перетворює в дим електричні мережі, щоб змусити мирних жителів замерзнути взимку – у такій бурі військових злочинів нейтралітет – не є пріоритетом.

Не дамо Росії вибити з нас українців. Світу не завадила б пересадка хребта від сміливих українців.

Переклад Gazeta.ua

×