"Можемо побачити нові українські наступи до початку зими" – що пише про нас світова преса

7

Україна вчиться протидіяти іранським дронам-камікадзе й винайшла для цього стратегію. Поки що вдається збивати близько 70% цих безпілотників. І українське військове командування – одне з найкращих у світі зараз, і задає риси, якими будуть війни у ХХІ ст. Україна може провести нові наступи до початку зими. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Українці вчаться збивати іранські дрони-камікадзе", The New York Times, США

Пілот українського винищувача, якого скеровували наземні диспетчери, що відстежують дрон на радарі, кинувся в погоню в небі, сподіваючись вловити іранський безпілотник, що повільно рухається, і збити його за допомогою ракети. Але в цей день, як і в багато інших, він нічого не знайшов.

Збивати галасливі безпілотники іранського виробництва – справа неприємна й складніша, ніж може здатися. Кілька людей на землі й у небі тісно співпрацюють 24 год. на добу.

Війну в Україні зараз ведуть на двох окремих аренах – на землі на півдні й сході, де українська армія перемагає, і в повітрі, де Росія запускає ракети великої дальності та іранські дрони-камікадзе, щоб вивести з ладу електричну й опалювальну інфраструктуру в українських містах у надії деморалізувати населення.

З вересня РФ почала тероризувати українські міста дронами. У відповідь Україна зосередила увагу на протидії їм, яка вигадується на льоту, але часто напрочуд успішні стратегії. Зараз вона складається з трьох рівнів захисту: винищувачі, які цілодобово патрулюють, зенітні ракети наземного базування і групи солдатів з автоматами, які намагаються збити дрони, коли вони пролітають повз.

Найскладніше – знайти безпілотники. На радарі маленькі повільні дрони можна сплутати з перелітними птахами чи вантажівками на шосе. Наземні диспетчери виявляють потенційні цілі й спрямовують літаки на їх перехоплення, але часто пілоти нічого не знаходять. Попри перешкоди, українські військові регулярно збивають понад 70% Shahed-136, які Росія закупила в Ірані в серпні, сказав в інтерв'ю радник міністра оборони України Юрій Сак.

 

Україна збила перший такий на сході країни 13 вересня, і з того часу збила не менш як 237 одиниць.

На думку воєнних аналітиків, дрони-камікадзе – це клас зброї, що швидко розвивається і поширюється світом. Вони, імовірно, стануть основним елементом сучасних воєн. На цьому акцентують українці, звертаючись по допомогу до союзників у галузі протиповітряної оборони. За словами Сака, якщо Україна навчиться збивати дрони своїми силами за трьома напрямками, армії країн-союзників можуть скористатися перевагами цього важко завойованого досвіду.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об'єкти чи інфраструктуру" – сер Лоуренс Фрідман

Один пілот українського МіГ цього місяця набув статусу народного героя України за те, що збив п'ять іранських Shahed-136 над Вінницею, але був змушений катапультуватися після того, як врізався в уламки останнього. Пілот "Карай", який назвав себе лише за позивним, пізніше заявив: "Протягом короткого періоду ми адаптуємося до цього виду зброї і почнемо її успішно знищувати".

 

За його словами, після зіткнення з уламками, "Карай" відвів МіГ від міста й катапультувався. Літак врізався в будинки на околиці, але на землі ніхто не постраждав. Пізніше він відвідав місце падіння, щоб перепросити.

У той час, як винищувачі ефективні проти іранських дронів, сказав представник ВПС України Юрій Ігнат, цей підхід дорогий через використання ракет класу "повітря – повітря".

До того, як в арсеналі РФ з'явилися іранські дрони, Україна мала перевагу в бойових діях із застосуванням безпілотників. Українські солдати вздовж фронту запускали серійні дрони, щоб виявляти цілі й скидати гранати на російські окопи. США поставили Україні свої дрони-камікадзе Switchblade. Україна також задіяла турецькі Bayraktar TB2 – більші й далекобійні апарати, які спостерігають за полем бою та стріляють керованими ракетами.

У серпні США пообіцяли впродовж дев'яти місяців доправити в Україну невеликий компактний протибезпілотний ракетний комплекс, який можна встановити на кузов звичайного пікапа. Так звана система "Вампір" – це нещодавно розроблена технологія захисту від дронів, яка може діяти далі, ніж кулемет, але доволі портативна, щоб її можна було швидко направити на шляху дронів, що наближаються.

Після атаки дронів на Київ, глава МЗС України Дмитро Кулеба звернувся до Ізраїлю з проханням про засоби ППО. Прохання відкинув міністр оборони Ізраїлю Бенні Ганц тому, що Єрусалим залежить від співробітництва з Росією ізраїльських ВПС у проведенні рейдів у Сирії. За його словами, Ізраїль дасть натомість системи раннього попередження, але не ППО.

 

Сак сказав, що Ізраїль, можливо, упускає нагоду відточити тактику у боротьбі із загрозами проти своєї території, допомагаючи в боротьбі з дронами, які б'ють по Україні.

"Ці іранські дрони не розроблені й не призначалися для України. Їх розробляли як масові засоби для завдання ударів по Ізраїлю. Вони нас використовують як випробувальний полігон, щоб побачити слабкі місця, і рано чи пізно їх використають проти Ізраїлю", – сказав Сак.

Українці неофіційно заявили, що Ізраїль дав розвіддані, корисні для націлювання на іранські дрони.

"Чому Україна може розраховувати на подальші успіхи проти Росії", The Economist, Велика Британія

Думки Міка Райана, який служив понад 30 років в армії Австралії та Об'єднаному штабі США, пішов у відставку у званні генерал-майора, працює в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень США

На початку вересня український головнокомандувач генерал Валерій Залужний опублікував статтю, у якій досліджував військові цілі Росії в Україні. Це була коротка оцінка людини, яка керує обороною країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "США та союзники готують нас до нових російських атак" – Михайло Жирохов

"Є всі підстави вважати, що війна не закінчиться впродовж 2022 року", – писав він.

Через кілька днів українські війська прорвали слабко укомплектовані російські оборонні рубежі на північному сході країни. Для тих, хто уважно спостерігав за українцями, час міг стати несподіванкою, але не метод. Від початку війни українці постійно дивували росіян своєю компетентністю і тактичною винахідливістю, атакуючи їхні слабкі місця та змушуючи їх постійно знижувати свої стратегічні амбіції.

Українську воєнну стратегію найкраще можна охарактеризувати як "стратегію корозії". За допомогою непрямих атак, інформаційних операцій, знищення російської логістики й командирів, а також запеклих ближніх боїв вони підірвали фізичну, моральну й інтелектуальну боєздатність російських солдатів. На початковому етапі війни зробили це проти північної російської групи, змусивши їх відступити. Зараз роблять те саме у своїх північно-східних і південних наступах.

Харківський і Херсонський наступи мають політичні й військові сенси. У політичному плані лідери України відчували внутрішній і міжнародний тиск, щоб показати, що можуть повернути території. Було відчуття, що від цього може залежати подальша підтримка Заходу. Дехто в українському найвищому командуванні, мабуть, думав, що хоча обидві сторони виснажені, росіяни тонше розтяглися лінією фронту. Можливо, були перспективи ще більше відтіснити росіян, якби вдалося знайти правильні точки для ударів.

 

До кінця літа українці вже розпочали кампанію із захоплення стратегічно важливих територій на півдні. Однак у серпні прогрес був повільним. Росіяни перекинули до регіону додаткові сили. Поки українці успішно атакували російську логістику, командні пункти й важливі транспортні вузли, у деяких спостерігачів виникло відчуття, що масштабніша війна може перетворитися на чергову м'ясорубку на зразок Донбасу.

Все змінилося минулого місяця. 6 вересня українці глибоко вклинилися в оборонні рубежі росіян на схід від Харкова. Упродовж шести днів війська під командуванням генерала Олександра Сирського відбили десятки українських населених пунктів і змусили росіян відступити, кинувши величезну кількість техніки й боєприпасів. Незабаром українці пішли через річку Оскіл і на початок жовтня звільнили тисячі квадратних кілометрів української території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми підірвали фундамент російських сил" – Іван Ступак

2 жовтня ситуація для Росії стала ще гіршою. Війська генерала Андрія Ковальчука на півдні, виявивши кілька слабких місць у російських оборонних рубежах на північ від Херсона, перейшли в наступ і оперативно їх прорвали. Українці за кілька днів швидко просунулися на південь.

Ці українські південна й північно-східна кампанії розвиваються. З них можна вивчити кілька уроків.

По-перше, наступ – результат серії вміло спланованих дій у спільному оперативному задумі. Дві кампанії призначені для взаємного посилення одна одної. Раптовість та обман мають вирішальне значення.

По-друге, за вісім місяців війни стало очевидним, що в Україні є старші командири, які є досвідченими стратегами й оперативними планувальниками. Ці лідери розуміють, як збалансувати стратегічні ризики й можливості. Це незвичайно вмілі люди, які є в небагатьох військових інститутах. В українців це ґрунтується на знанні радянської оперативної теорії, яка була вдосконалена під час підготовки разом з НАТО й з власного бойового досвіду.

Україна відійшла від підходів радянської доби, і дозволяє солдатам запроваджувати інновації, а воєначальникам – свободу використати можливості. Росіяни цього не мають. Їм, мабуть, доведеться ще більше централізувати контроль, щойно на полі бою з'являться нові недосвідчені призовники. Ця ієрархічна жорсткість – слабкість росіян, яку постійно використовують українці.

Імовірно, українці уважно видивляються нові можливості. Можемо побачити інші українські наступи до початку зими. Здатність України організовувати різноманітні добре організовані й одночасні військові кампанії на своїй території, а також організовувати кампанії для сердець і умів через онлайн-платформи і за їхніми межами, провісники інших потенційних можливостей у війнах ХХІ ст. Ця війна далека від завершення.

×