"Ми очікували на менший опір": українські війська на південному фронті" – CNN

Репортаж на сайті CNN

Протаранивши кущі, повз спалені Bradley та Humvee, радянський танк T72 опускає ствол для вогню. Його ціль - російські позиції на півдні. Три вистрели, танк помітили. Він їде геть, здіймаючи пилюку.

 

Лінія фронту біля Роботиного в центрі контрнаступу України. Для військ тут боротьба така ж важка, як і чути критику Заходу щодо темпів наступу. Їм чинять запеклий опір підготовлені російські війська. У них обладнання від країн НАТО, яке не завжди відповідає стандартам обслуговування Альянсу. Humvee, на якому ми їхали на передову, мав стерті шини.

"Вони помиляються", - каже танкіст Віталій, коли говорить про критику Заходу щодо їхніх успіхів.

"Маємо успіхи. Іноді більші, іноді менші. Усе залежить від того, наскільки росіяни укріплені. У них був рік на підготовку. Найбільша проблема - недооцінка ворога", - каже він.

Протягом тижня, проведеного з військами біля міста Оріхів, CNN побачив відчутне покращення морального духу ЗСУ, коли солдати досягнули певних успіхів.

"Це буде не так просто, як у Харкові. Тут ворог, на жаль, був напоготові. Усі місяцями балакали, що поїдемо сюди. Ми очікували меншого опору. Вони тримаються", - каже "Лотос", командир танкового підрозділу.

 

Але головна проблема, з якою стикається Україна в цій дуже важкій боротьбі, відчутна на всипаних вирвами вулицях Оріхова. Російська перевага в повітрі щодня забирає життя українців, на місто часто падають півтонні бомби, іноді 20 штук за 20 хв.

Тут воює швидко навчена, вмотивована українська армія. Проте російська мала рік на встановлення мінних полів і укріплень. У Києва є один недолік. Він намагається зробити прорив без того, на чому б наполягали всі військові НАТО - переваги у небі. Повітряні сили України менші, ніж російські, а НАТО ще не дало літаки F-16. Це означає, що загроза від російських Су-35 над головою часто змушує війська втікати до бункерів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українська армія тисне на російські позиції. Буде прорив" ‒ британський підполковник

Життя під землею б'є по нервам. Російська ракета чи керована планеруюча бомба може вдарити будь-коли, і вони мають певну точність, каже український військовий. ЗСУ постійно мігрують і ховають техніку при кожній нагоді, щоб перешкодити російським цілям.

Великі руйнування зазнали основні будівлі Оріхова. "Пункт незламності", переобладнана школа, де кілька цивільних, що залишилися, отримували їжу та могли помитися. У неї попали в червні, убивши п'ятеро осіб. Ця будівля та кілька прилеглих зруйновані, а дим від іншого вибуху все ще тліє. Запах смерті переслідує житловий будинок, в який попала ракета. На деяких вулицях міста пахне вибухівкою. Втрати військових не оголошуються.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Є три сценарії завершення війни в Україні" - Юрій Пойта

Серед українських військових, за якими найбільше полюють росіяни, військові медики, чиї життя проходять здебільшого під землею. Їхні останні два пункти сортування розбомбили. Їхній бункер - місце, де вони чекають поранених. На картонній табличці на стіні напис "Нічний клуб". Тут підходить лише чорний гумор, і смерть досить близько, щоб від неї відмахнутися.

"Коли б'ють далі, ніж за 100 метрів від нас, не звертаємо уваги. Якщо ближче, просто істерично сміємося", - каже медик Євген.

Його колега Влад додає: "Я кажу, ми всі помремо. Але трохи пізніше. Може, через 50 років".

Не дати евакуювати поранених, здається, пріоритетом Росії.

"Росіяни дозволили швидкій доїхати до пораненого. Але як тільки його забираємо, б'ють усім, чим можуть - протитанкові ракети, гранатомети, міномети. За два дні штурму ми втратили п'ять коліс на БТРі", - каже Євген.

 

Він додає, що на пункті збору рідко лікують поранених.

"Усе робимо всередині швидкої допомоги на великій швидкості. І дорога не найкраща. Яким був наш рекорд швидкості? Десь 180 км на годину", - каже він.

Після кількох місяців новин про російську некомпетентність і безладдя, вони дізнаються, що найкращі війська Москви, десантників, відправили на південний фронт.

"Не варто шанувати ворога. Але недооцінювати теж не варто", - каже він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Захід посилюватиме нашу обороноздатність" - Володимир Горбач про саміт НАТО

У цій команді, яка днями втратила колегу від артилерійського обстрілу, це має сенс. 33-річний Андрій загинув, коли їхав на своєму автомобілі. Його поховали на днях.

"Його сім'я, мама на тимчасово окупованих територіях. Навіть на похорон не змогли приїхати", - каже Влад.

На іншому пункті евакуації поранених біля Оріхова снаряди літають туди-сюди над головою іншого медика, Юлії.

 

"Ми все ще оптимісти, але не такі, як були раніше. Атакувати емоційно легше. Було дуже важко стояти в обороні 18 місяців", - каже вона.

Вона додає, що багато поранених, яких вони лікують, прагнуть повернутися на передову.

"Вони знають, що так не буде, їх не пустять в штурмові загони. Але вони хочуть повернутися. Бо жага помсти дуже сильна. Ненависть дуже сильна", - каже Юля.

Переклад Gazeta.ua

×