"Німеччина має зупинити новий геноцид у Європі навіть шляхом військового втручання" – Енн Епплбаум

Думки в американському виданні The Atlantic історикині Енн Епплбаум

У лютому, через три дні після того, як Росія вторглася в Україну, канцлер ФРН Олаф Шольц виступив у Бундестазі й виголосив чудову промову. Шольц, соціал-демократ без досвіду у військових питаннях, сказав країні, яка з 1990-х звикла вважати, що їй більше не потрібна справжня армія, що цього року він додасть €100 млрд до оборонного бюджету. За його словами, Німеччині потрібні "літаки, кораблі й солдати, які будуть оптимально оснащені для виконання своїх завдань". Він заявив, що десятиліття зростання залежності від російської енергії припиняться і Берлін почне готувати альтернативи. Після кількох тижнів відмов від відправки зброї в Україну він заявив, що ФРН відправить протитанкові засоби й ракети Stinger.

Шольц назвав це Zeitenwende або "історичним поворотним моментом", і не всі були готові до цього. Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн, голова комітету Бундестагу з оборони, і член урядової коаліції від вільних демократів, спостерігала за політиками з партії Шольца – СДП. Вона бачила, що багато хто був приголомшений. Вона думала, що "поворотний момент" розпочнеться одразу. Натомість, за її словами, Шольц нібито "сказав гучні слова, а потім сів відпочити".

І ось де ми зараз – з моменту цього виступу німці сперечаються, що насправді означає допомогу Україні, яку зброю можна відправляти, а яку ні, бо це може спричинити якусь реакцію Росії. Попри те, що в Україну надходить дедалі більше німецької зброї, суперечки про неї залишаються в Німеччині набагато гострішими, ніж деінде. Важко уявити, щоб якесь велике американське ток-шоу протягом години говорило про те, чи відправляти танки в Україну, але недавно одне німецьке токшоу це зробило. Я знаю, бо я на ньому була.

Опозиційні політики голосно критикували уряд із цього приводу, як і з багатьох інших, але Штрак-Циммерманн та інші політики з керівної коаліції також критикували темпи й характер допомоги, яку виділяє їхній же кабінет. Антон Гофрейтер, член Бундестагу від Партії зелених, яка також входить до коаліції, сказав, що постачання важкої зброї відбувалося лише тому, що багато людей "тиснуть" на них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об'єкти чи інфраструктуру" - сер Лоуренс Фрідман

Німеччина має танки, які вона могла б запропонувати Україні, але ще не зробила цього. Берлін заборонив також іншим країнам Європи, які володіють танками німецького виробництва, відправляти їх. Але Німеччина надіслала багато іншого важкого озброєння, зокрема зенітні комплекси Flakpanzer Gepard. Завдяки цим постачанням, а також системам ППО, які минулого тижня вже збивали ракети в небі над Києвом, Німеччина стала третім за величиною постачальником зброї в Україну після США й Великої Британії.

Тим часом Польща та інші країни передали Україні танки радянського зразка, які мали на складах. Україна забрала ще чимало таких, залишених російською армією. Великі сучасні західні танки, які можна використати для атаки на російські війська, можуть надати Україні перевагу. Але ніхто їх не дає. Багато німців думають, що ця відмова – форма нерішучості. Коли вони говорять про це, швидко зляться.

Деякі пояснення німецьких політиків пов'язані з логістикою – танки потребують довгих ланцюжків постачань і систем ремонту, а для цього буде потрібно багато часу. Деякі пов'язані з тим, що якщо захоплять танки з німецьким залізним хрестом, це буде чудовим приводом для російської пропаганди сказати, що НАТО атакує нас.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "США та союзники готують нас до нових російських атак" – Михайло Жирохов

Але логістику можна виправити. Пропаганда вже майже нікого не хвилює. Путін знає, на чиєму боці Берлін, і в будь-якому разі німецькі танки будуть забарвлені українським прапором, а не німецьким. Правду кажучи, вирішальний аргумент – політичний. Більше ніхто не постачає сучасні танки – ні французи, ні американці. А німці чекають, що хтось інший, особливо США, будуть першими.

Але чому? Німеччина могла б створити консорціум з країн, які володіють німецькими танками – Польщі, Нідерландів, Фінляндії, Іспанії та Греції, і постачати їх разом, що допомогло б розв'язати логістичну проблему теж, оскільки було б більше танків і навчальних центрів. Група політиків-зелених і ліберал-демократів виступила із заявою і закликала саме до цього. Але навряд чи соціал-демократи приєднаються до них, доки канцлер не вирішить. Поки що Шольц не вирішив, бо насправді це не суперечка про танки. Це суперечка про Німеччину.

Підказка в історичній довідці – "як країна, відповідальна за найжахливіші злочини щодо прав людини в Європі, у Польщі й країнах колишнього СРСР, ми несемо особливу відповідальність за відновлення і забезпечення миру" й запобігання порушенню прав людини. Іншими словами, ця група зелених і ліберальних демократів говорить, що уроки німецької історії змушують Німеччину запобігти новому геноциду в Європі, навіть якщо це означає військове втручання. Вони й інші це відчувають і часто говорять про це.

Але за останні три чверті століття, і особливо за три десятиліття після розпаду СРСР і возз'єднання Німеччини, багато німців витягли з історії прямо протилежний урок. Урок 1945 року, як його широко розуміли досі, полягав у тому, що Німеччина має запобігти війні за будь-яку ціну, відмовившись вступати в неї незалежно від ставок, особливо у Європі.

Урок 1989-го часто розумівся так само. Якщо американці вважають, що виграли холодну війну завдяки ядерній зброї, багаторічній присутності американських військ у Європі й прагненню Рональда Рейґана посилити цю гонитву озброєнь, то багато німців, особливо соціал-демократів, вважають, що компроміс і торгівля – головне. Зокрема будівництво взаємовигідних трубопроводів до російських газових родовищ. Мовляв, це поклало край конфлікту.

Тут також відіграють роль інтереси бізнесу, особливо великих німецьких компаній, які інвестували в трубопроводи. Поговоріть з німецьким промисловцем чи економістом, і ви часто можете почути справжню тривогу – коли ж скінчиться ця війна? Коли ми повернемося до нормального життя?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми підірвали фундамент російських сил" – Іван Ступак

Поряд з нульовою військовою участю старий урок німецької історії також передбачав "зелене світло" для ведення бізнесу з Росією, закриваючи очі на свідчення російської агресії, що зростають, і припускаючи, що високий рівень економічної взаємодії рано чи пізно зробить росіян доброзичливішими. Мантра "зміни через торгівлю" набрала обертів тому, що це звучало красиво й було прибутково. Хоча Штрак-Циммерман входить до багатьох німців, що змирилися з крахом цієї парадигми, не всі змирилися. Примара такого ж розриву з Китаєм, який щороку купує автомобілі та обладнання в Німеччині на мільярди євро, тепер справді вимальовується великою. Кожна нова зброя, послана в Україну, вкотре свідчить, що нормальна ситуація найближчим часом не повернеться.

Страх також відіграє роль. Можливо, через те, що в Німеччині досі жива пам'ять про спалені міста, німецькі ЗМІ від початку війни наголошують на небезпеці російського ядерного арсеналу. Клаудія Мейджор, військовий аналітик німецького Інституту міжнародних відносин і безпеки, розповіла мені, що її команда склала 100-сторінковий список ядерних погроз Німеччині від російських чиновників і пропагандистів, які виступали на російському телебаченню та ЗМІ. Ця тактика залякування працює. Заклики до якоїсь угоди, до врегулювання війни так само гучні в Німеччині, особливо серед крайніх правих і лівих, як і в аналогічних проросійських політичних колах в Америці.

Звісно, цей меседж влаштовує росіян, які хочуть зробити окупацію сходу України постійною – фактом, що відбувся. Це дозволить їм перегрупуватися, переозброїтися, створити масову кризу з біженцями в Європі, а за кілька років напасти на решту України. Тимчасове припинення вогню розширило можливості Путіна, який міг би заявити про перемогу зараз і продовжити війну пізніше. Німеччина виявилася б не в більшій безпеці, а в більшій небезпеці, бо кордони агресивної Росії, що осміліла, відсувалися б все далі на захід.

Хоча деякі в політичному центрі Німеччини логічно розуміють це, багато хто все ще наляканий. Ось чому кожна категорія зброї стає предметом нових дебатів, і, можливо, частково тому канцлер не хоче бути першим, хто дасть якусь нову зброю. Чи спровокує перекидання літаків застосування тактичної ядерної зброї проти України, чи, може, навіть бомбардування німецьких міст? А далека артилерія? Танки?

Але самі дебати відбивають глибокі зміни, які вже відбулися. З усіх західних демократій Німеччина зробила найбільшу ставку на російську торгівлю та російський газ, а також найбільшу ставку на раціональність Путіна. Німеччина зараз також платить найбільшу економічну ціну за війну. Проте підтримка української військової оборони залишається сильною. У вересневому опитуванні 70% німців, як і раніше, заявили, що хочуть допомогти Україні перемогти навіть якщо це означає вищі ціни на енергоносії для них самих.

Сам Шольц недавно говорив про російський "хрестовий похід" проти ліберальної демократії, визнаючи, що Путін відданий справі руйнування світу, в якому раніше існувала та процвітала Німеччина. Гострота суперечок про танки й іншу зброю в Німеччині відображає те, що німці не звикли до лідерства, не зовсім готові вести за собою.

Насправді деякі німці готові вести за собою, деякі німці заново засвоїли уроки історії, а деякі починають переконувати своїх співвітчизників, що світ змінився і вони мають змінюватися разом з ним. Вони ще не виграли цю внутрішню суперечку. Коли нарешті це зроблять, Європа буде готова захищатися, Росія більше не зможе розраховувати на прихильників умиротворення, і Zeitenwende зрештою стане реальністю.

Переклад Gazeta.ua

×