26 лютого 2004-го Європарламент ухвалив декларацію, якою визнав сталінську депортацію чеченців та інгушів 1944-го актом геноциду.
31 січня 1944-го влада СРСР скасувала Чечено-Інгуську АРСР і прийняла рішення про депортацію народів автономії до Середньої Азії і Казахстану за нібито співпрацю з нацистами.
Виселення розпочалося 23 лютого о 5 ранку. З Кавказу відправили 180 ешелонів із близько 0,5 млн депортованих. За перебігом виселення стежив особисто Сталін. Станом на 1 березня депортація була завершена.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У 500 тис. людей відібрали житло
В операції брали участь 19 тис. офіцерів і бійців НКВС, а також більше 100 тис. солдатів регулярної армії, знятих із фронту. Також в операції були задіяні 6 тис. вантажівок.
Через сильний снігопад і бездоріжжя, нестачу транспорту, частину чеченців, переважно старих, жінок і дітей з високогірних районів вбили на місці. В аулі Хайбах в Чечні 27 лютого спалили живцем близько 700 осіб. 6 тис. горців були розстріляні, спалені, чи втоплені в озері Галанчож.
На нових місцях переселенці опинилися без засобів для існування і житла. Лише в перші місяці депортації загинули понад 200 тис. людей.
7 березня 1944-го Чечено-Інгушська автономна республіка була ліквідована, а її територія поділена між Грузією, Північною Осетією, Дагестаном і Ставропольським краєм Росії. Замість неї з'явилася Грозненська область.
Із січня 1957-го Чечено-Інгуська АРСР була відновлена. Чеченці й інгуші почали повертатися до Чечні та Дагестану. До 1959-го налічувалося близько 300 тис. чеченців та інгушів на території автономії, і більше 100 тис. залишилося в Середній Азії.
3 
35413
Коментарі