"Є три сценарії завершення війни в Україні" - Юрій Пойта

Після початку вторгнення за дорученням президента Володимира Зеленського створили Міжнародну робочу групу щодо санкцій проти РФ. Її очолив глава Офісу президента Андрій Єрмак і директор Інституту міжнародних досліджень Фрімана-Споглі та колишній посол США в Росії Майкл Макфол. У червні група "Єрмака-Макфола" та Київська школа економіки випустили дослідження "Військовий потенціал Росії та роль імпортних компонентів". Там показали ефективність санкцій і контролю за експортом до Росії товарів військового та подвійного призначення.

Результати дослідження вказують, що РФ досі може імпортувати іноземні компоненти, які грають ключову роль у її військовому виробництві. Відтак є рекомендації, як посилити санкції, прикрити лазівки щодо продажу через треті країни та підставні фірми, та завадити обходити санкції експортного контролю "критичних компонентів" до Росії.

Обхід росіянами обмежень експортного контролю грає ключову роль в їх доступі до технологічних товарів, що вказує на потребу посилення санкцій. Зокрема, щодо дій окремих країн ЄС, невеликих і нових компаній. США вже накладають вторинні екстериторіальні санкції на треті країни та компанії, які співпрацюють з росіянами.

За аналізом російської зброї, знайденої в Україні, 1057 іноземних компонентів виявили у російській військовій техніці, починаючи від танків і закінчуючи дронами, ракетами, та системами РЕБ. Більшість мікросхем та процесорів від західних виробників, що свідчить про сильну залежність російської зброї від цих товарів, і потребу посилити експортні санкції, боротися з їхнім обходом.

Для визначення технологічних речей, які імпортує Росія для військового виробництва, експерти аналізували дані зовнішньої торгівлі РФ. Зокрема, "критичні компоненти", які продовжують надходити. У більшості випадків операції відбуваються з застосуванням посередників, зокрема в Китаї та Гонконгу. Більшість товарів виробляється на замовлення великих західних технологічних компаній. Серед іншого, у російській зброї знайшли компоненти від Analog Devices, Texas Instruments, Microchip Technology, Intel та AMD.

Хоча деякі угоди могли укласти до початку повномасштабного вторгнення, а деякі елементи могли не бути під експортним контролем - торгівля "ключовими компонентами" для російського військового виробництва, триває. Окрім того, за даними аналізу, імпорт високотехнологічних матеріалів до російської зброї зріс, порівняно з початковим падінням у березні 2022 року.

В аналізі дали низку рекомендацій, як із цим боротися. Це покращити обмін інформацією і співпрацю між Україною та "санкційною коаліцією", використовувати фінансові санкції проти порушників, подібні до механізмів боротьби з відмиванням грошей. Також взаємодіяти з конкретними компаніями та закликати їх вирішити питання потенційних порушень експортного контролю, проводити спільні розслідування, особливо щодо великих гравців на ринку високих технологій, узгоджувати і розширювати режим експортного контролю, щоб охопити ширші категорії та закривати лазівки. Посилити вимоги до документування і належної перевірки продажів цих компонентів, виявляти посередників із третіх країн і розширити коаліцію країн з експортного контролю.

 

Важливість та потужність допомоги можна вимірювати по-різному. Якщо говоримо, що з Китаю постачається близько 30% мікроелектроніки та чипів подвійного призначення, які йдуть для виробництва російської зброї, це багато. 70-80% елементів потрапляють в Росію через Китай з третіх країн.

Китай не скорочує такі поставки до Росії, а збільшив їх у рази за період вторгнення. Якщо подивимося на компоненти, збитих в Україні російських ракет, більшість мікроелектроніки там західного виробництва. Захід - лідер із виробництва сучасних мікропроцесорів, які дозволяють швидко обчислювати координати, обробляти інформацію, захоплювати цілі. Їх виробляють західні країни – США, Японія, Німеччина, Нідерланди. Напряму Росія їх не може купити, але отримує через Китай.

КНР стала платформою для закупівлі й перепродажу до РФ мікроелектроніки. Більшість ракет і дронів, які зараз росіяни запускають по нас, виготовлені цього року, і там є західні компоненти. Китай на приблизно 80-90% забезпечує росіян напівпровідниками та підтримує російську військову машину.

Іранські дрони Shahed-136, які вже почали виробляти в Росії. Двигуни до них йдуть двох типів – іранські та китайські. Китай тут теж присутній.

Китайська військова допомога для Росії – значна. Без неї у росіян не було б, або було в рази менше ракет і дронів.

Завдяки цьому росіяни не зменшують, а нарощують виготовлення ракет і дронів. Це створює для нас нові загрози. Бачимо в медіа застереження, що прийдешній осінньо-зимовий сезон для українців може бути навіть складніший, ніж попередній.

Це тіньова логістична роль. Дуже важлива. Без цього Росія не змогла би вести тривалу війну, яка вже триває майже півтора роки. Її запаси ракет, сил ППО, засобів РЕБ, радіоелектронної розвідки вже б виснажилися. Усі мають мікроелектроніку.

Китай купує російську сировину, чим суттєво поповнює бюджет РФ, їх змогу оплачувати війну. Росії складно продавати нафту і газ на західні ринки, а китайці її купують, хоч і зі знижками.

Міжнародні експерти на початку вторгнення прогнозували обвал російської економіки на понад 10-15%, а вона впала лише на 2-3% торік. Українські експерти теж говорили про крах російської економіки до літа цього року. Це, можливо, помилки чи видавання "бажаного за дійсне". Багато в чому причина саме в економічній допомозі китайців.

Китайці відкрили свої ринки для російських енергоресурсів. Росіяни наростили поставки сировини і змогли забезпечити фінансування бюджету. Зокрема, російської армії, до якої додатково мобілізували 400-500 тис. осіб. На це йдуть мільйони доларів, яких їм поки що не бракує.

Китай підживлює російську економіку та забезпечує оборонну промисловість засобами, яких та гостро потребує. Так, КНР не продає готових зразків зброї та військової техніки, але росіяни мають змогу виготовляти її на своїй території за умов, якщо мають деталі.

Водночас Пекін вдає, ніби нейтральний, заявляючи про цивільні торгово-економічні зв'язки з Москвою. Так відбувається дезінформація та підтримка Китаєм іміджу мирної країни. Хоча це зовсім не так. КНР підтримує РФ у всіх міжнародних організаціях.

Китай риторично виступає за Росію – замовчує чи заперечує, що росіяни чинять військові злочини. Підтримує на офіційному рівні та через свою пропаганду. Йдеться про заяви чиновників, висловлювання лідерів громадської думки, які мають багатомільйонні аудиторії в китайських соцмережах. Там КНР проводить інтенсивну дезінформацію щодо України.

Російська пропаганда масово йде на китайську аудиторію та формує імідж України як агресивної держави, маріонетки США, розказує всілякі дурниці про біолабораторії. Ми про це не знаємо, бо переважно з цим не стикаємось. Це дуже потужний вплив, який не помічаємо. Зокрема, в китайській діаспорі за межами Китаю – у сусідніх країнах Південно-Східної Азії. Жертви цієї пропаганди впливають на свої уряди. Пропагандисти можуть нести відверту маячню, та сіяти сумніви у тих, хто вже сумнівається.

Китайського лідера приймають у Росії. Навіть після видання ордеру на арешт Володимира Путіна Міжнародним трибуналом у Гаазі. Це допомагає главі Кремля уникати ізоляції, показує іншим країнам, які в сфері впливу Китаю та Росії, що немає ізоляції. Що можна приїздити та розвивати співробітництво з РФ. Це ускладнює санкції проти Москви.

Існують три сценарії завершення російської агресії проти України. Перший – українська перемога, що означає військову поразку Росії. Теоретично, це б не мало бути проблемою для Китаю.

Військова поразка Росії може призвести до різних подальших сценаріїв. Москва може просто вивести війська з України та перетворитися на умовний Іран – країну в міжнародній ізоляції. Режим аятол в Тегерані функціонує з 1979 року.

Водночас військова поразка може призвести до зміни влади, або до внутрішньої нестабільності в самій Росії, або до військових переворотів із відповідними воєнними діями там. Прогнозувати розвиток ситуації в РФ тоді дуже складно. Зокрема, це створить непередбачувані ризики для Китаю.

Через можливу громадянську війну в Росії, Китай може втратити союзника. Невідомою буде доля російської ядерної зброї. Тож це найгірший сценарій для Пекіну. Китайська сторона періодично про це говорить. Дуже бояться військової поразки росіян.

Другий сценарій – військова перемога росіян. Якби таке сталося, для китайців це був би ідеальний варіант. Росія може лише спробувати закріпитися на територіях, які зараз окупує, і вести бойові дії меншої інтенсивності. Тому варіант російської перемоги китайці не розглядають.

Третій сценарій, який найбільш реалістичний, з точки зору Пекіна - збереження статусу-кво. Ми б хотіли перший сценарій, а Китай розраховує, що ми не зможемо провести успішний контрнаступ, і Росія закріпиться на окупованих територіях. Якась мирна угода була б для Пекіну ідеальним варіантом. Особливо, якби китайці виступили майданчиком для цього.

Це був би не мир, а перемир'я, бо окупована територія була б плацдармом для нового наступу РФ. Україна була б у поганих умовах із окупованими частинами країни та постійною загрозою повторного нападу. Москва б протягом року-двох відновлювала та нарощувала боєздатність. Ракети б продовжили падати на наші міста. Ніхто б не міг гарантувати безпеку на понад тисячі кілометрів фронту. Але для Китаю це було б дуже позитивно, бо могли б показати тоді себе миротворцями. Замороження конфлікту в Україні чи радше продовження війни меншої інтенсивності – найкращий сценарій для китайців.

Якщо Україна впорається з Росією, тоді оборонні індустрії ЄС і США зможуть нарощувати та відновлювати арсенали, які передали Україні. Вони зараз у багато чому вичерпані. Деяких запасів снарядів бракує. Якщо Китай планує бойові дії на Тайвані, йому потрібно зробити так, щоб оборонна індустрія західних країн не була спроможна відновитися до того часу. Чим більше ЄС та США витрачають ресурси на війну в Україні, тим менше їм буде залишатися на інші можливі конфлікти.

Не певен, наскільки це релевантна оцінка, адже потенційна війна за Тайвань – морська битва. Там потрібні ракети, десанти, авіаносці. Але, принаймні, ракети потрібні всюди.

Так. Якщо до кінця осені Україна не досягне серйозних результатів на полі бою, чи досягне незначних, наші позицій стануть слабшими. Можемо бути нездатні надалі проводити великі наземні операції, виснажимо свої стратегічні резерви. Зимовий період – знову позиційна війна і неможливість вести активні наступальні дії. У Росії ж будуть залишатися можливості для ракетних ударів та подальшого знищення нашої інфраструктури. У цей момент китайці можуть повернутися до своїх так званих "мирних ініціатив", що фактично направлене на закріплення нашої часткової капітуляції.

Китайцям зовсім не складно опублікувати заяву "ми за мир" і чергову програму з 12 пунктів (серед них, повага до суверенітету країн, відмова від "менталітету холодної війни", припинення військових дій, відновлення мирних переговорів, вирішення гуманітарної кризи, захист цивільних та військовополонених, безпека АЕС, зменшення стратегічних ризиків, сприяння експорту зерна, припинення "односторонніх санкцій", підтримка стабільності промислових ланцюгів і поставок, сприяння післявоєнній відбудові. - Gazeta.ua), чи відправити дипломата. Це їм нічого не коштує.

За формою візит - це спроба показати, що Путін не в ізоляції. Приклад до інших країн не боятися контактів із Кремлем. Що політика Заходу з ізоляції Росії – провалилася. Що між Москвою та Пекіном міцні відносини.

Це також політика, спрямована на залякування Заходу, мовляв формується блок країн, і потрібно погоджуватися на його умови.

Теоретично, для Росії важливо поглиблювати співпрацю з Китаєм у сфері індустрії та логістики. Наприклад, пропонувати китайським підприємцям відкривати заводи на російській території – з виробництва деталей, автомобілів. Зокрема, компонентів подвійного призначення.

Також Москва хотіла б збільшити поставки газу через газопровід "Сила Сибіру". Щоб це зробити, треба будувати додаткові нитки газопроводів. Адже європейський ринок сильно скоротився. А гроші потрібно звідкись брати. Для цього слід будувати логістику. Також Росія зацікавлена мати нові логістичні маршрути для експорту нафти.

Водночас, РФ нарощує експорт агропродукції, зерна, намагаючись витіснити Україну зі світових ринків. Це, зокрема, причина ударів по українських портах. Фактично, стати світовим експортером, щоб не казали, що Україна годує світ. Для цього слід розбудовувати відповідну інфраструктуру - термінали, склади.

Китай був би в цьому теж зацікавлений. Їх економічна політика направлена на збільшення самодостатності, відмову від зовнішніх поставок. Якщо уявимо, що через 5-10 років КНР почне війну проти Тайваню, то Пекін сьогодні на половину залежить від імпорту нафти з Близького сходу. На 60% - від імпорту сої з Латинської Америки. Її використовують у китайському тваринництві. Без сої китайці, умовно, не матимуть м'яса. Якщо китайці починають війну, флот США блокує ці поставки.

Тому Китай прагне бути більш самодостатнім, з точки зору, енергетичної та продуктової безпеки. Намагається вже зараз зробити диверсифікацію джерел постачання.

Якщо протягом наступних 5-10 років Китай і Росія вибудують систему торговельного обігу стратегічно важливих речей, то обидві країни можуть стати умовно незалежними від решти світу.

Якщо реалізують стратегію китайсько-російського регіонального альянсу, тоді Путін буде підписувати якісь документи по співробітництву у відповідних сферах. Напевне, такі плани є, адже вигідні обом сторонам.

У світі переважно країни поділені на демократичні та автократичні. Наратив про поділ світу на демократії та автократії трохи заїжджений. Але процес триває.

Під час холодної війни був чіткий поділ світу, за ідеологією, на капіталістичний та комуністичний. Зараз щось схоже. Бачимо формування і посилення відповідних альянсів за цією ознакою.

Наприклад, Тайвань є демократією. Намагається посили міжнародну підтримку та важливість у світі. Якщо буде війна, острівна країна не хотіла б залишитися на самоті. Відтак дуже часто використовує наратив про демократії та автократії. Намагається так зацікавити інші країни до співпраці, зокрема європейські – "давайте будемо разом триматися, позаяк ми демократії".

Автократичні режими не мають ніяких упереджень щодо порушень у себе чи в інших країнах прав людини, репресій, геноцидів. Усе, щоб посилити стійкість свого режиму. Зокрема, можуть посилитися за рахунок співпраці з такими самим системами.

Наприклад, Ірану потрібні кошти на функціонування режиму – Китай їм дає їх, купуючи іранську нафту. Тегерану потрібні технологічні компоненти, які через санкції не може купити на Заході.

Іранці купують у китайців системи стеження для забезпечення поліцейського режиму в країні, контролю за населенням, прослуховування. Взаємодія між автократіями посилює кожен із режимів.

Під час холодної війни був чіткий поділ, що було добре для розуміння "свій-чужий". Зараз дещо розмитий. Китай завжди публічно виступає проти поділу світу на "автократії" та "демократії", щоб розмити межу між ними, щоб Захід не вчасно міг ідентифікувати загрозу. Щоб вважав КНР партнером і нейтральним гравцем. Якщо Пекін буде заявляти, що будує альянси на основі авторитарних режимів, Захід побачить загрози та почне будувати системи захисту. Тож китайці публічно завжди "за все хороше й проти всього поганого". Автократії намагаються приховати, що об'єднуються в певні блоки.