"Чому ніхто не дає Путіну порад, як покласти край вторгненню" – Майкл Макфол

Думки у The Washington Post посла США в Росії 2012–2014 років, директора Інституту міжнародних досліджень Фрімена Споглі, наукового співробітника Стенфордського університету Майкла Макфола

Президент Володимир Зеленський отримує багато порад, як покласти край війні у своїй країні. Більшість із них штовхають в одному напрямку – обміняти частину суверенітету на мир. Стверджується, що якби тільки Зеленський віддав Володимиру Путіну ще шматок української території, війна закінчилася б.

У травні Зеленський повідомив, що президент Франції Еммануель Макрон "пропонував мені деякі речі, пов'язані з поступками щодо нашого суверенітету, щоб Путін зміг зберегти обличчя". Колишній держсекретар США Генрі Кісінджер повторив цю пораду. Виступаючи того ж місяця на Всесвітньому економічному форумі, він попередив західних лідерів, щоб не підштовхували Путіна до ганебної поразки. Натомість запропонував закликати Зеленського відмовитися від української території для припинення війни. Сторінки статей у Європі та США заповнені самопроголошеними стратегами, які пропонують Зеленському способи зупинити бійню.

Українці, яких знаю, мають дуже конкретне, особисте занепокоєння: якщо Путіну вдасться повністю захопити Донбас, він може поки що оголосити свою загарбницьку війну закінченою. Щоб спонукати деяких західних лідерів закликати Зеленського змиритися з втратою окупованих земель як ціною за мир.

Дивно, але мало хто в цій армії радників спрямовує свою мудрість на Москву. Чому ніхто не дає Путіну порад, як покласти край вторгненню? Ті, хто претендує на "аргументи дипломатії" на противагу "аргументам війни", розкажіть, будь ласка, як би ви переконали чи змусили Путіна припинити війну? Справжня дипломатія потребує двох, щоб танцювати танго. Рекомендації щодо миру, які підказують капітулювати лише Зеленському, не лише відштовхують, а й вкрай нереалістичні.

Відштовхувальна частина має бути очевидною. Путіна не провокували на вторгнення. Росія не стикнулася з загрозою своїй безпеці зі сторони України. Путін визнав дві області України, Донецьку і Луганську, незалежними державами. Має плани анексувати їх разом з іншими містами та областями на півдні України, які разом складають те, що він називає "Новоросією". Якщо спробувати догодити Путіну, надавши йому більше територій, це узаконить анексію та винагородить імперіалізм.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Крах Російської імперії залежить від України" – Ах'яд Ідігов

І ні, цим не займаються лише великі держави. Після Другої світової війни великі держави затвердили низку норм щодо запобігання анексії та припинення колонізації. Протягом кількох десятиліть після цього, зокрема, під час холодної війни, вони були рідкістю. Надання Путіну додаткових українських земель зараз не лише радикально підірве український суверенітет, а й створить загрозу розвалу міжнародної системи, що існує після Другої світової війни. Якщо Росії дозволять насильно анексувати сусідні землі, що завадить іншим країнам робити те саме?

Самозвані радники Зеленського розуміють ці неприємні факти. Вони просто претендують на звання "реалістів" і стверджують, що їхня пропозиція, "земля в обмін на мир", єдиний спосіб покласти край війні. Але вони насправді нереалістичні, якщо не відверто наївні щодо Путіна та його влади.

Путін вже анексував частину України 2014 року. Тоді завоювання Криму його не наситило. Чому б Путіну не привласнити нові досягнення 2022 року, а потім підготуватися до нової війни?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо готуватися до довгої війни. Бачимо, що робить артилерія на полі бою" – боєць Ян Трчка

Ви не повинні мені вірити на слово. Послухайте, що сказав сам Путін. Він говорить, що українці – це росіяни з певним акцентом та історично не претендують на державність. Путін також пообіцяв "денацифікувати" Україну – дивний евфемізм для повалення демократично обраного президента Зеленського.

Лише кілька днів тому міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров підтвердив цю ціль війни: "Ми обов'язково допоможемо українському народу позбутися режиму, який є абсолютно антинародним та антиісторичним". Путін уже намагався захопити столицю Київ і жодного разу не згадав про відмову від цієї воєнної цілі.

Захоплення Донбасу або "Новоросії" може затримати Путіна в досягненні цих та інших військових цілей, але не зупинить. Якби Зеленський дав Путіну більше української землі нині, Путін зажадав би ще більше завтра – більше землі, більше впливу на українську владу, безперечно, більше контролю над усією Україною.

Більше того, Путін думає, що виграє. Використовуючи варварські методи залякування мирних жителів далекобійними артилерійськими снарядами та ракетами, армія Путіна поступово просувається вперед на полі бою. То навіщо йому зараз зупинятися?

Історія вчить, що війни зазвичай закінчуються двома варіантами. Або перемагає одна сторона, або настає ситуація глухого кута. Ні того, ні іншого зараз в Україні немає. Що б хтось не говорив чи не тиснув на Зеленського, Путін не перестане битися, доки його армія може рухатися вперед.

Справжня партія миру – не ті, хто радить Зеленському дати Путіну більше землі. А ті, хто підштовхує Захід забезпечувати українську армію великою кількістю та найкращою зброєю і якнайшвидше. Без глухого кута на полі бою Путін ніколи не піде на переговори. Що швидше українська армія зможе зупинити російську, то швидше закінчиться путінська війна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Західні еліти не билися на брудних вулицях міст. Їм не зрозуміти гопника Путіна" – чеський кримінолог Петр Пойман

Сподіваюся, я помиляюсь. Я хотів би прочитати серйозний план, як переконати Путіна припинити вторгнення. Але західні рекомендації, які спрямовані лише на те, щоби змусити Зеленського відступити, не спрацюють.

Путін, а не Зеленський – ключова особа, яка приймає рішення про припинення російського вторгнення в Україну. Якщо у вашому плані миру не зазначено, як змінити путінські розрахунки, в ньому немає нічого реалістичного.

Переклад Gazeta.ua

×