15-річчя агресії Росії проти Грузії: чи можна було уникнути кровопролиття

14

15 років тому, 8 серпня 2008 року, російські війська вдерлися в Грузію під приводом захисту самопроголошеної Південної Осетії. Розпочалася перша міждержавна війна XXI сторіччя в Європі, пише ВВС.

"Метою російських військ було повалення президента Михаїла Саакашвілі, штурм Тбілісі та капітуляція Грузії. Такий же сценарій застосували до України в лютому 2022 року - бліцкриг та захоплення Києва за три дні", - вважає професор Інституту міжнародних відносин КНУ Григорій Перепелиця.

 

Для багатьох прихильників Володимира Путіна та війна стала символом відновлення величі Росії і поразки євроатлантичних урядів на пострадянському просторі. Ті, хто опонують російському впливу, вважають ті події символом відродження російського імперіалізму і його безкарності.

У серпні 2008 року журнал "Український тиждень" вийшов з написом "Наступною буде Україна" на першій шпальті, а міжнародний оглядач Олександр Сушко написав статтю "Україна наступна?". Через шість років російські війська захопили Крим, розпочалася перша фаза війни проти України.

Історія грузинських сепаратистів

Суперечності між Грузією та Росією виникли задовго до 2008 року. Осетини і абхази не були найчисельнішими національними меншинами Грузії на момент розпаду СРСР - азербайджанська, вірменська та російська громада переважали їх за чисельністю. Але абхази та осетини мали компактні місця проживання у стратегічно важливих північних регіонах, на кордоні з Росією, і прагнули до самостійності.

У 1989 році серед пів мільйона мешканців Абхазії абхази складали лише 18% населення, а грузини 45%. Втім, ідея виходу зі складу Грузії була популярна не лише в абхазьких націоналістів, а й в деяких інших громад республіки. Наприклад, серед росіян, які складали 14% населення Абхазії - багато з них хотіли лишитися в складі СРСР, а не жити в грузинській державі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українська армія тисне на російські позиції. Буде прорив" ‒ британський підполковник

Наприкінці 1980-х у Грузії виник потужний рух за незалежність і вихід із СРСР. Переломною стала "Тбіліська трагедія" 9 квітня 1989 року, коли радянські війська та ОМОН розігнали демонстрацію проти російського імперіалізму та комунізму. Загинули 20 грузин. У цей же час посилилися сепаратистські рухи в Південній Осетії та Абхазії. Росіяни скористалася цими настроями. 9 квітня 1991 року, на другу річницю Тбіліської трагедії, Грузія проголосила незалежність.

У грудні 1991 року Верховна Рада Південної Осетії проголосила незалежність, а у січні 1992 року осетинські націоналісти провели референдум, який схвалив незалежність і приєднання новоствореної республіки до Росії. Спалахнули бої, внаслідок яких територія Південної Осетії виявилася поділеною - столицю Цхінвалі та ряд сіл контролювали сепаратисти, а низку грузинських сіл - Грузія.

Російський президент Борис Єльцин натиснув на грузинського лідера Едуарда Шеварднадзе і той у червні 1992 року підписав домовленості про припинення вогню - не з осетинськими сепаратистами, а прямо з Росією. РФ зобов'язалася вивести війська з Південної Осетії, які там залишилися з часів СРСР. Створювалася комісія, яка мала стежити за роззброєнням нелегальних збройних формувань. Зокрема, самооборони Південної Осетії. До неї входили представники Росії, Грузії, російської Північної Осетії та сепаратистів із Південної Осетії. Також створили миротворчі сили, які складалися з контингентів Грузії, Росії та Північної Осетії. Спостерігала за цим ОБСЄ.

 

Після укладання цих угод із новою силою спалахнула війна в Абхазії. У серпні 1992 року Грузія ввела в регіон армію та Національну гвардію. Грузинські війська зазнали поразок від сепаратистів, які отримали зброю з РФ, допомогу від російських та чеченських добровольців.

У вересні 1993 року грузинська армія програла битву за Сухумі - столицю Абхазії, де до війни абхази складали 12% населення. Понад 200 тисяч грузин втекли з регіону. Особливо з Сухумі, побоюючись розправ. Грузія мусила йти на перемовини і вступила в СНД, як того прагнула Росія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Є три сценарії завершення війни в Україні" - Юрій Пойта

У травні 1994 року за посередництва Кремля представники Грузії та абхазьких сепаратистів підписали угоду про припинення вогню. У регіон ввели миротворчий контингент СНД, який складався з російських військових.

Спроби реінтегрувати Абхазію і Південну Осетію шляхом перемовин протягом багатьох років провалилися. Сепаратистські утворення ставали дедалі більш залежними від Росії, а роль перемовника і "миротворця" дозволяла Кремлю утримувати Грузію в складі СНД і впливати на грузинську політику.

"З 1990-х зовнішня політика Росії щодо країн Південного Кавказу зосереджувалася довкола трьох вимог: бути членами СНД, зовнішній кордон з Туреччиною мали захищати прикордонні війська Росії, і всюди мали бути російські військові бази. Така політика втілювала доктрину обмеженого суверенітету, яку Кремль в радянські часи застосовував до країн комуністичного табору", - каже директор Інституту Центральної Азії та Кавказу Сванте Корнелл.

Внаслідок Революції троянд 2004 року до влади в Грузії прийшов Михаїл Саакашвілі, прихильник входження Грузії в ЄС і НАТО, який водночас хотів вирішити питання реінтеграції Південної Осетії та Абхазії.

Курс Саакашвілі зробив його одним з найбільших противників Путіна на пострадянському просторі. А сепаратисти Південної Осетії у листопаді 2006 року провели ще один псевдореферендум, який підтвердив їхнє бажання бути незалежними від Грузії.

Париж і Берлін закрили Тбілісі та Києву двері до НАТО

Високі ціни на нафту і газ у 2000-х дозволили Росії оговтатися від економічних проблем 1990-х і знову заявити про свої амбіції. Символом стала "Мюнхенська промова" Путіна 10 лютого 2007 року, в якій він виступив проти домінування США й розширення НАТО на схід. Заява була спрямована до Грузії та України, лідери яких прагнули вступу в Альянс.

5 січня 2008 року в Грузії відбувся референдум, на якому 77% виборців проголосували за вступ в НАТО. Явка склала 56%. Незабаром Тбілісі та Київ подали заявки на отримання Плану дій щодо членства в НАТО. США відкрито підтримали їх.

Проте Франція та Німеччина під час саміту не підтримали ПДЧ для обох країн. Експрезидент України Віктор Ющенко в серпні 2021 року висловлював впевненість, що це був останній шанс уникнути війни.

"Не було б російсько-грузинської війни. Нас відділяло тоді буквально три місяці. Путін був ще керований, на нього ще можна було впливати", - казав він.

На думку Ющенка, Грузія і Україна постраждали внаслідок рішень президента Франції Ніколя Саркозі та канцлерки Німеччини Ангели Меркель.

 

На Бухарестському саміті Україні та Грузії пообіцяли перспективу членства в Альянсі, але без строків і без ПДЧ. Після цього у квітні 2008 року Путін пообіцяв "предметну", а не декларативну підтримку Абхазії і Південній Осетії, а голова генштабу російської армії Юрій Балуєвський пригрозив застосувати війська, якщо Грузія та Україна вступлять в НАТО.

Зараз деякі експерти розглядають наслідки Бухарестського саміту як катастрофу.

"На Бухарестському саміті Росія фактично отримала право вето на розширення Альянсу на схід. Путін розцінив відмову дати ПДЧ як дозвіл на початок війни, карт-бланш на завоювання тих територій, які не були покриті розширенням НАТО", - вважає Перепелиця.

Серпнева війна

У 2008 році напруга в Південній Осетії постійно зростала, але на Заході війни не чекали.

Влітку 2008 року Грузія та південноосетинські сепаратисти дедалі більше звинувачували один одного в обстрілах сіл із застосуванням артилерії та мінометів.

У липні 2008 року Росія почала евакуацію населення Південної Осетії. У грузинський авіапростір періодично залітали російські військові літаки. Грузія на знак протесту відкликала посла з Москви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Захід посилюватиме нашу обороноздатність" - Володимир Горбач про саміт НАТО

15-31 липня Грузія та США провели спільні військові навчання "Негайна відповідь" за участі 600 грузинських військових. Росія одночасно розпочала навчання "Кавказ-2008" за участі 8 тисяч російських військових.

4 серпня лідер південносетинських сепаратистів Едуард Кокойти заявив, що до Південної Осетії прибули 300 "добровольців" з Північної Осетії, тобто громадян Росії.

 

7 серпня обстріляли пропускний пункт біля села Авневі, внаслідок чого загинуло кілька грузинських військових. Саакашвілі публічно віддав наказ не відкривати вогонь у відповідь на знак готовності до перемовин з Південною Осетією, але обстріли грузинських сіл тривали.

Опівночі 8 серпня Росія та командувач миротворців, російський генерал Марат Кулахметов повідомили про обстріл столиці Південної Осетії Цхінвалі армією Грузії. Через кілька годин Тбілісі визнав початок військової операції.

 

"У Тбілісі хочуть лише поставити крапку на кримінальному режимі, щоб ніхто не загрожував нашим містам, громадянам та інфраструктурі", - заявив міністр з реінтеграції Грузії Темур Якобашвілі.

"Ми змушені були вдатися до встановлення порядку та миру силами Збройних сил, бо сепаратисти відкрили масований вогонь по грузинських селах", - заявив вранці 8 серпня прем'єр-міністр Грузії Ладо Гургенідзе.

У Цхінвалі йшли бої між грузинськими військами, російськими миротворцями і осетинськими сепаратистами. Саакашвілі вранці 8 серпня оголосив загальну мобілізацію.

 

НАТО, США та ЄС закликали сторони до перемовин. Натомість тодішній прем'єр Росії Путін, який перебував на відкритті Олімпіади в Пекіні, звинуватив Грузію в агресії, а президент Дмитро Медведєв у телезверненні заявив, що Росія залишиться "гарантом безпеки народів Кавказу".

Досі тривають дискусії, коли саме російські війська потрапили на територію Південної Осетії - 7 чи 8 серпня.

Якобашвілі заявляв, що рішення відправити грузинські війська в Цхінвалі ухвалили лише після того, як колона російської техніки почала входити в Південну Осетію через Рокський тунель. Саакашвілі у зверненні до народу 13 серпня назвав чіткий час вторгнення - 23:30 7 серпня.

Командувач російської 58-ої армії Анатолій Хрульов в інтерв'ю BBC сказав, що біля Рокського тунелю, який з'єднує Росію та Грузію, перебували 1500 російських військових, які начебто залишилися там після навчань "Кавказ-2008". Перша група, за його словами, пройшла крізь тунель о 1:40 8 серпня, тобто вже після початку боїв у Цхінвалі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто очолить наступний бунт у Росії?

9 серпня Медведєв оголосив про початок "операції з примусу до миру". Росія завдала ударів по грузинським військовим об'єктам. Грузії вдалося збити кілька російських літаків - пізніше Саакашвілі скаже, що поставленими з України ЗРК "Бук".

Уже ввечері 9 серпня російській армії вдалося взяти під контроль більшу частину Цхінвалі. Грузинська армія відступала, етнічні грузини залишали села у Південній Осетії, побоюючись розправ.

 

10 серпня Грузія передала ноту МЗС Росії про готовність припинити вогонь, але російські війська 11 серпня перейшли адміністративні кордони Південної Осетії та Абхазії і почали просуватися вглиб Грузії, захопили порт Поті та місто Горі, неподалік Тбілісі. Виникла загроза штурму грузинської столиці.

"Росіяни бажали повалення Саакашвілі. Метою було направити російські війська в Тбілісі, змусити грузинський уряд втекти і потім працювати з елітами, щоб отримати більш прийнятний уряд. Проте на відміну від війни проти Україні у 2022 році, не було мети окупувати всю Грузію", - каже Корнелл.

У 2018 році колишня держсекретарка США Кондоліза Райс повідомила, що під час її розмови з Сергієм Лавровим однією з вимог щодо припинення вогню була саме відставка Саакашвілі. Вона відмовила.

"Я сказала, що подзвоню всім, кому зможу, і скажу, що Росія вимагає повалення грузинського президента. Він розлютився. Справжні мотиви росіян відкрилися світу. Саакашвілі залишився при владі, і грузинська демократія була врятована", - згадувала Райс.

 

10 серпня 2008 року Саакашвілі погодився на план припинення вогню, запропонований Саркозі. Франція на той момент головувала у Євросоюзі. 12 серпня Саркозі прибув до Москви, де Медведєв погодився на план, який передбачав остаточне припинення всіх військових дій, вільний доступ гуманітарної допомоги, повернення грузинської армії в місця дислокації, повернення російської армії на лінію, що передувала початку боїв, міжнародне обговорення питання статусу Південної Осетії та Абхазії. У документі не було згадки про повагу до територіальної цілісності Грузії. Перепелиця каже, що про міжнародну конференцію про обговорення статусу двох регіонів потім забули.

Моральну підтримку Грузії надали президенти України Віктор Ющенко, Польщі Лех Качинський, Литви Валдас Адамкус, Латвії Валдіс Затлерс та Естонії Тоомас Ільвес, які прибули в Тбілісі й увечері 12 серпня й виступали на центральній площі міста на знак солідарності з Грузією.

 

"Присутність президентів України, Польщі, країн Балтії в Тбілісі ускладнила завдання щодо просування російських військ. Грузія не була ізольована. Якби в Києві у 2022 році зібралося багато західних лідерів, це навряд чи щось би змінило. Але в 2008 році це ще мало значення", - вважає Корнелл.

Водночас Перепелиця відзначає брак адекватної реакції НАТО: "Західні країни обмежилися висловленням стурбованості та підтриманням цілісності".

НАТО лише тимчасово, до березня 2009 року, припинило проведення Ради Росія-НАТО.

 

Після війни

Росія не стала чекати обговорення майбутнього статусу Південної Осетії та Абхазії, і 26 серпня 2008 року визнала їх незалежними. Грузія розірвала дипломатичні відносини, які не відновила досі.

Російські війська вийшли лише з тих захоплених грузинських територій, які не були адміністративно частиною Південної Осетії та Абхазії, а спостерігачів ЄС туди не допустили. Путін заявив, що Росія вважає їх незалежними, тож вони самі ухвалюють рішення. У 2009 році сепаратисти запросили прикордонників ФСБ Росії охороняти "кордони" республік - ці території відокремили від основної частини Грузії колючим дротом.

"Російські війська залишилися у Південній Осетії та Абхазії, побудували там мережу баз і досі там перебувають. Зараз фактично відбувається інкорпорація цих територій в склад Росії", - описує наслідки реалізації плану Медведєва-Саркозі Перепелиця.

На думку Корнелла, не варто в цій ситуації звинувачувати лише Саркозі, бо в серпні 2008 року він мав мало часу, аби уникнути заходу російської армії в Тбілісі. Французький президент опинився в перемовному процесі сам - США тоді вирішили, що буде контрпродуктивним долучатися.

Що змусило російську армію зупинитися на шляху до Тбілісі - залишається відкритим питанням. Грузинська армія чинила спротив росіянам, який затримав їх. Але очікування РФ щодо потужнішого втручання США могли зіграти роль.

 

Грузинський політолог Корнелі Какачія відзначає, що політика західних країн тоді викликала велике розчарування в грузинів. Грузинське суспільство чекало тиску на Росію щодо виведення військ, але марно.

"Якби вони запровадили після цього санкції проти Росії, то це хоча щось би було. Але вони не зробили нічого", - відзначає він.

Неприємними для Грузії були висновки міжнародної комісії з розслідування обставин війни, створеної ЄС. Її очолювала швейцарська дипломатка Хайді Тайлавіні. Доповідь опублікували у вересні 2009 року.

 

У доповіді йшлося, що саме Грузія розпочала війну в Південній Осетії, але "обидві сторони несуть відповідальність за ескалацію". Комісія не знайшла доказів присутності російських військ на цій території до 8 серпня.

Комісія визначила, що застосування Грузією сили у Південній Осетії та щодо російських миротворців не було виправданим з точки зору міжнародного права. Ба більше, Росія мала право вжити заходів для захисту своїх миротворців, і на "першому етапі застосування РФ сили для оборони слід вважати законним".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розбиті "кадировці" та жахи у СІЗО Донецька: історія "азовця", який майже рік був у полоні

Водночас Комісія Тальявіні відзначила, що Росія перетнула межу, коли російські війська почали просуватися поза межі Південної Осетії та Абхазії.

Доповідь Тальявіні розкритикували експерти та політики з пострадянських країн, які відзначили роль обстрілів та напади на грузинські села і блокпости у провокації війни. Захід тоді не визначився, кого вважати жертвою, а кого агресором.

"Навпаки, США та ЄС почали політику "перезавантаження" у відносинах з РФ, бо не хотіли псувати відносини через маленьку Грузію. Це дало неправильний сигнал грузинам. Вони зрозуміли, що газ і нафта для Заходу важливіші, ніж захист маленьких демократій у Східній Європі. "Перезавантаження" від президент США Барака Обами у 2009-2017 роках було абсолютною катастрофою. Все, що робив Обама на пострадянському просторі - спроба не дратувати росіян", - каже Какачія.

"Фінляндизація" Грузії

У 2012 році в Грузії відбулися парламентські вибори, результати яких досі визначають майбутнє Грузії. На хвилі критики Саакашвілі та протестів проти тортур у тюрмах до влади прийшла коаліція "Грузинська мрія" на чолі з бізнесменом Бідзіною Іванішвілі.

Іванішвілі пропрацював на посаді прем'єра лише рік - доки у листопаді 2013 року не закінчилися повноваження президента Саакашвілі, який поїхав з країни. Відтоді уряди Грузії формує "Грузинська мрія", а її лідерів пов'язують з Іванішвілі. На виборах у 2016 та 2020 років "мрійники" знову перемогли, і прагнуть здобути перемогу на виборах 2024 року.

 

"Мрія" не відмовилася від інтеграції в ЄС і НАТО, але намагається уникати конфронтації з РФ, з якою дипломатичні відносини Грузія розірвала ще 2008 року.

Згідно з опитуванням IRI у жовтні 2022 року 89% грузинів вважали головною зовнішньою загрозою - Росію. 51% розглядали політичним партнером ЄС, 47% - США.

Більшість грузин підтримують вступ в ЄС і НАТО, хоча кількість прихильників вступу в НАТО зменшилася після початку повномасштабної російсько-української війни.

За опитуванням NDI у липні-серпні 2022 року, 75% опитаних виступали за вступ в ЄС. 69% підтримували інтеграцію в НАТО. Ще влітку 2021 року кількість прихильників НАТО становила 75%.

На думку Какачія, грузини вважають західну допомогу Україні під час війни недостатньою і прагнуть уникнути конфлікту з РФ. Це сприяє електоральним успіхам "Грузинської мрії".

"Грузини розуміють, що не можуть перемогти Росію і не хочуть війни. Це сприяло тому, що Тбілісі проводить більш пристосуванську політику щодо РФ. Відбувається "фінляндизація" Грузії, хоча офіційно вона хоче стати членом НАТО та ЄС", - каже експерт.

"Фінляндизація" - термін, який застосовували до зовнішньої політики Фінляндії після Другої світової війни і до 1991 року. Він передбачав обмеження у зовнішній політиці, за якими Фінляндія уникала вступу в будь-які блоки, які СРСР вважав ворожими, зокрема в НАТО. Остаточно хрест на цій політиці Гельсінкі поставив лише вступом в Альянс у 2023 році.

На думку Какачія, політику обережності щодо Росії чинний уряд Іраклі Гарібашвілі намагається подати як прагматичну зовнішню політику. Просувається наратив, що не варто провокувати Росію, бо Захід не готовий прийняти ані Грузію, ані Україну, надати їм належну підтримку.

Ключовою опозиційною силою в Грузії є "Єдиний національний рух", який об'єднує прихильників експрезидента Саакашвілі, прагне до пришвидшення інтеграції в ЄС та НАТО, і на відміну від влади виступає за надання якомога більшої допомоги Україні.

"Грузинська мрія" натомість пропонує збалансовані відносини з Москвою, відмовляється надати Україні допомогу озброєннями і запровадити санкції проти РФ, йти на будь-які поступки у справі Саакашвілі, який хворіє та перебуває в ув'язненні в Грузії з жовтня 2021 року.

Володимир Зеленський не раз закликав відправити Саакашвілі, який є українським громадянином, на лікування за кордон. В липні Київ на знак протесту через поводження з політиком змусив залишити країну посла Грузії.

На думку Корнелла, у короткостроковій перспективі політика Тбілісі зменшує ризик російського вторгнення до Грузії. Але в довгостроковій відокремлює Грузію від Заходу.

"Російські безпекові та розвідувальні структури намагаються змінити грузинську громадську думку. Зрозуміли, що не можуть змусити грузин любити Росію, але можуть сприяти тому, щоб грузинам перестав подобатися Захід", - вважає дослідник.

"У "Мрії" розуміють, якщо програють вибори, до них застосують "право вендетти", характерне для грузинської політики. Для багатьох політиків з керівної партії і особливо для Іванішвілі збереження влади і "прагматичної" зовнішньої політики перетворилося в питання власної безпеки", - каже Какачія.

На думку Перепелиці, саме слабка реакція Заходу під час російсько-грузинської війни стала причиною наступних воєн Росії.

"Путін був абсолютно впевнений в інфантильній поведінці НАТО. Це повторилося зараз після початку російсько-української війни. Головне завдання НАТО - у будь-який спосіб уникнути зіткнення з Росією", - вважає дослідник.

На його думку, Вільнюський саміт у липні цього року став перемогою Путіна, бо Україні не дали термінів набуття членства в НАТО.

"Кремль проаналізував досвід російсько-грузинської війни та російсько-української війни, і впевнений, що НАТО буде прагнути мирних перемовин з Росією навіть за часткової окупації Польщі та країн Балтії", - каже Перепелиця.

Корнелл відзначає, що вже зараз можна побачити наростання розбіжностей між Заходом і Україною, бо на Заході немає впевненості у поверненні під контроль української влади всіх окупованих територій.

×