"Польові командири" Майдану і "Пряма демократія" Порто-Алегро

Нечисленність протестних мітингів у Києві 1 і 7 квітня, і так само проведення "парламентською більшістю" засідання на Банковій остаточно продемонстрували, що змінити режим Януковича в рамках сформованої в Україні за роки Незалежності політичної та партійної систем неможливо.

Туманні перспективи української демократії

По-перше, непохитність нинішньої влади обумовлена ??не суб'єктною недорозвиненістю більшості наших громадян, а більш глибокими причинами. А саме, сформованим в Україні за роки Незалежності соціально-економічним укладом життя. У Східних і Південних областях його можна охарактеризувати як рабовласницької-ранньофеодальний, а в Центральних та Західних - пізньофеодальной - ранньокапіталістичний. Тому, які б демократичні і прозорі вибори в Україні не проводилися б, все одно в результаті тих чи інших махінацій формально переможе або Партія регіонів, або її замасковані сателіти.

По-друге, соціальні, матеріальні, адміністративні та інформаційні ресурси нинішньої влади дозволяють їй ефективно блокувати і зводити нанівець будь-які протестні акції демократичних сил.

По-третє, створення видимості лібералізованної автократії (останній приклад, помилування Юрія Луценка) дозволяє режиму Януковича успішно лавірувати перед світовим співтовариством і зводити до мінімуму його як фактор каталізації суспільних трансформацій в Україні.

По-четверте, через дискредитацію нинішніми опозиційними лідерами результатів "помаранчевої революції" велика частина населення не довіряє їм і тому не підтримає в найближчому майбутньому їх заклик до масових протестних акцій.

По-п'яте, якщо помріяти і припустити, що на президентських виборах 2015 року переможе хтось із лідерів опозиції, він зі своєю командою все одно не зможе змінити природу олігархічної влади і, раніше чи пізніше, зростеться з нею. Адже всі опозиційні партії знаходяться на більшому або меншому "постачанні" великого капіталу.

Об'єктивна неможливість протягом 7-10 років революційних змін в українському суспільстві змушує проаналізувати можливі шляхи еволюційних трансформацій соціуму.

Що таке "пряма демократія" Порто-Алегро

Найбільш близьким до наших реалій є приклад Бразилії. Для цієї країни характерні високий рівень корупції, розгул злочинності, засилля державної бюрократії, беззаконня національного олігархічного капіталу, свавілля транснаціональних компаній, злидні більшої частини населення. Тобто букет соціально-економічних проблем ще погірше, ніж в Україні.

10 лютого 1980, ще в період панування військової диктатури, група вчених, інтелігентів та молодіжних лідерів заснувала в Бразилії Партію трудящих. З моменту створення ПТ дистанціювалася від усіх політичних партій, включаючи й ідеологічно близьку Соціал-демократичну. Головною ідеєю активістів стала участь простих людей у ??формуванні політики та прийнятті рішень у партії - знизу вгору. Кістяк ПТ склали невеликі громади жителів, шкіл і працівників підприємств.

Основою стратегії Партії праці стала підтримка створення будинкових та квартальних громад та їх подальше об'єднання в квартальні та районні асоціації. Для реалізації даної концепції в 1985 році була створена федерація асоціацій сусідства міста Порто Алегро (столиця бразильського штату Ріо Гранде де Сул). Це місто стало майданчиком, з якою ПТ почала своє сходження до влади у всій країни.

Вперше Партія праці отримала перемогу на муніципальних виборах у 1988 році. Вона отримала посаду мера, але вона не набрала більшості в міській раді, так як у неї не було ні матеріальних, ні медійних ресурсів.

У кожному районі почали регулярно збиратися народні збори. Участь у них, для забезпечення єдності норм прямої і представницької демократії, беруть і громадяни, і депутати.

Крім 16 територіальних зборів було створено п'ять загальноміських галузевих. Їх функції розподілені таким чином: перше розглядає питання освіти, культури і вільного часу. Друге - охорони здоров'я і соціального забезпечення. Третє - проблеми господарського розвитку міста. Четверте - міського транспорту та вуличного руху. А п'яте - організацію і планування розвитку міста, публічного простору та охорони природи.

Разом з міською народною радою, до якої входять делегати від усіх зборів, вони забезпечують реальний вплив простих людей на структуру бюджету Порто-Алегро і використання його коштів відповідно до їх потреб. Розвиток прямої і безпосередньої демократії дозволив перерозподілити інвестиції на користь найбідніших соціальних верств і найбідніших околиць.

На сьогодні досвід Порто Алегро поширений більш ніж у 200 містах по всій Бразилії. Лідер ПТ Луїс Ігнаціо Лула да Сільва в 2002 році був обраний президентом Бразилії, і переобраний в 2006-му.

Бразилія подолала серйозну економічну кризу середини 90-х і успішно протистоїть кризі 2009 року - вже в ранзі одного з лідерів нових світових економік.

ООН, Світовий банк та інші міжнародні організації схвалили даний досвід. Модель управління Порто Алегро, в тій чи іншій мірі, перейнята муніципалітетами старих демократій.

Приклад Бразилії показує, що реформувати пронизане численними соціально-економічними та політичними метастазами суспільство можна не тільки зверху, але і знизу. На жаль, в Україні жодна опозиційна партія і масова громадсько-політична організація займатися повсякденною, рутинної і копіткою роботою з вирішення нагальних проблем громадян не хоче. Вони воліють галасливі протестні акції, медійні виступи і телевізійні ток-шоу.

Чи наступить Луценко і Ко на граблі "Народної самооборони"?

Показовими в цьому відношенні є висловлювання соратників Луценка. Після виходу останнього з в'язниці він заявив, що разом з Володимиром Філенком, Тарасом Стецьківим і Романом Безсмертним планують створити громадський рух "За третю республіку".

Його метою, за словами Луценка, має стати "оновлення і будівництво країни". Головними завданнями руху колишній міністр МВС назвав "підштовхування опозиції до правильних рішень і створення ініціативних груп, які повинні збирати у народу пропозиції за темою "якою ми хочемо бачити Україну".

Висування на перший план завдання тиску і контролю за діями опозиційних партій відразу ж наштовхує на думку, що нова громадська організація потрібна лише як засіб реанімації "провислих" на останніх парламентських виборах політиків.

Постановка ж завдання опитати населення на тему "якою ми хочемо бачити Україну" взагалі позбавлена ??здорового глузду. По-перше, вона має науково-соціологічну, а не політично практичну спрямованість.

По-друге, ставити запитання "Що ми будуємо?" ще мало якийсь сенс в епоху президента Кучми. Сьогодні ж в якості практичного орієнтира для розвитку на найближче майбутнє можемо вибрати ту ж Польщу чи Словаччину, які за 20 пострадянських років створили конкурентну ринкову економіку і демократичну систему влади.

По-третє, виробленням довгострокової моделі побудови українського суспільства і держави давно займаються кілька ініціативних груп. Приміром, локальна інтернет-спільнота, в якій головним модератором виступає київський журналіст Олександр Тертичний, в процесі напруженої дворічної роботи сформувало документ "Візія майбутньої України".

Задекларовані Луценком та його соратниками наміри породжують ряд питань. Чому їх громадська організація "Народна самооборона", проголосивши метою надання допомоги в самоорганізації громадян у їхній боротьбі з владою за свої насущні права, фактично стала лише засобом для обрання її засновників до Верховної Ради та повторного призначення Луценка міністром внутрішніх справ?

Що заважало Тарасу Стецьківу, Володимиру Філенку та Роману Безсмертному створити рух "За третю республіку"? Адже їх харизми, політичного досвіду і суспільної ваги достатньо, щоб почати розкручувати даний проект. Невже вони дійсно думають, що дворічне тюремне ув'язнення Луценка знівелювало у свідомості більшості громадян політичні та міністерські грішки Юрія Віталійовича і сильно збільшило його авторитет у суспільстві?

Сьогодні ми маємо і достатньо власного досвіду, та наочні зразки (Бразилія, Польща, Словаччина та ін), щоб вивести боротьбу за демократичне перетворення української держави і суспільства на якісно новий рівень. Але для цього треба не винаходити "новий велосипед", а орати "знизу", допомагаючи самоорганізації простих громадян у вирішенні їхніх проблем. Тільки копітке і щоденне культивування громадянської активності людей, пророщування її в кожній клітинці суспільства, здатне звалити нинішній режим і дати "світло в кінці тунелю".

×