Цілий рік країна спостерігала за тим, як банкротували фінансові установи. Банки, трасти та кредитні спілки розвалювалися один за одним, залишаючи без коштів та заощаджень тисячі українців. Із кожним новим банкрутством довіра до гривні, уряду та до країни в цілому падала. Чому Національний банк виявляв твердість при закритті банків, а головного банкрота наполегливо не помічає і продовжує щедро давати гроші уряду Юлії Тимошенко? Напевно, у головних банкірів країни іншого виходу немає.
30 листопада голова Нацбанку Володимир Стельмах і виконувач обов"язків міністра фінансів Ігор Уманський запропонували оформити реструктуризацію урядового боргу перед центральним банком протягом тижня за ставкою по урядових паперах на рівні прогнозного показника інфляції.
Реструктуризація боргу урядом перед НБУ на суму близько $1 млрд дозволить Нацбанку вивільнити близько 4 млрд грн із резервів, вважає член Ради НБУ Юрій Полунєєв. Вони сформовані під зобов"язання, що в подальшому частину цих коштів можуть спрямувати в держбюджет.
Знову український уряд позичає гроші. Оскільки список закордонних кредиторів скоро буде переповнений — Китай, МВФ, Росія, то Юлія Тимошенко вирішила потрусити калитками внутрішніх гравців фінансового ринку.
Українська історія фінансування урядових витрат за рахунок кредитних коштів має два етапи. Перший належить до початку 1990-х, коли за розбалансованого бюджету центральний банк давав уряду кошти для виконання поточних завдань. Кредити, про які йдеться у повідомленні, були видані в 1995-х і 1996 роках приблизно рівними частинами.
Український уряд позичає гроші
Головним тезисом, який допоміг у ті роки витягти країну з прірви надінфляції, стало написання реалістичного бюджету з дефіцитом 2–3%. А також залучення позики від МВФ в обмін на виконання вимог із реформування української економіки. Це стало початком другого етапу фінансування урядових витрат за рахунок кредитних коштів.
Сьогодні уряд та НБУ забезпечують економіку країни іншими замінниками. Легкість, з якою Центробанк видає гроші Нафтогазу для сплати російського газу, фінансування урядових витрат, свідчить про закінчення ери чесної роботи друкарського станка.
Свіжий приклад: Рада НБУ на засіданні 30 листопада затвердила поправки до цьорічного центрального кошторису, що передбачають перерахування у держбюджет 608 млн грн.
Поведінка НБУ у переговорах із урядом в питанні нинішньої реструктуризації $1 млрд боргу держбюджету під ставку, яка дорівнює прогнозованій інфляції, не стимулює уряд до конструктивних дій. По-перше, у Кабміну нема зацікавленості якісно працювати на ринку зовнішніх та внутрішніх запозичень, поки є нульова відсоткова ставка від НБУ. По-друге, в уряду виникає ілюзія, що можна спокійно займатися виборами, а не проводити необхідні в умовах кризи реформи.
НБУ як кредитор уряду, а також один із центрів української економічної думки цілком міг би висувати умови урядові, виконання яких необхідні для отримання коштів. Так, як це робить МВФ.
Тоді ще влітку вдалося б переглянути бюджету на 2009 рік і повернути його в рамки реальності. Це позбавило б НБУ від необхідності нових вливань емісійних грошей в уряд.
Очевидно, в Юлії Тимошенко є приховані можливості для впливу на керівництво Нацбанку. Ще кілька місяців тому в пресі була чорна кампанія щодо голови НБУ Володимира Стельмаха. Але віднедавна критика і замовлені статті зникли. Напевно, доти, доки Нацбанк буде поступливим інструментом для друкування грошей.
Ігри навколо друкарського станка Нацбанку час завершувати. Якщо у НБУ з"являються вільні ресурси, то у складний для країни момент їх треба спрямовувати на кредитування економіки, а не держапарату. Ці гроші треба використовувати для оздоровлення українських компаній та підприємств, а не для роздавання передвиборних хабарів.
3 
1
Коментарі