"Був цех по переробці риби. Вонь стояла рік"

 

Два тижні тому двоповерховий гуртожиток на вул. Київській у Вінниці виставили на продаж. Оголошення повісили на його стінах. За будівлю просять $230 тис. Це єдиний незаселений гуртожиток у місті. Місяць тому його збиралася викупити міська рада, але не знайшли власника. Тепер чиновники від цієї ідеї відмовляються.

— Квадратний метр ремонту в гуртожитку обійдеться не менш як у 3,5 тисячі гривень, — каже Сергій Кушнір, начальник департаменту житлового господарства міськради. — Місто може його придбати, якщо власник наведе лад у тій будівлі й облагородить фасад.

Гуртожиток розташований майже на виїзді з Вінниці. Більшість вікон закриті фанерою, дверей немає. Телефоную за вказаним в оголошенні номером.

— Продаю одну коробку, бо там усе розвалено. Є можливість зробити перепланування, достроїти мансарду. Там вийдуть шикарні квартири по 50 та 100 "квадратів", — розповідає продавець. Представляється Григорієм.

До приміщення можна потрапити без перешкод. Вхід закривають збитими дошками.

— Дитино, туди не заходь. Там притон бомжів і наркоманів, — говорить місцева 48-річна Віра Огнєва. — Кожний вечір чути звідти крики, писки. Хто його зна, шо там. Мої вікна виходять на нього. Тільки подивлюся, ну дом прізраков.

У вестибюлі багато сміття у розірваних пакетах. Від нього тхне, всюди літають мухи. Підлога встелена великим білим кахлем. Сходи без поручнів. Від них залишилися штирі. У правому та лівому крилі будівлі є по одній великій кімнаті. У туалетах темно, в одному стоїть унітаз. Труб немає. Під стінами засохлі фекалії.

Гуртожиток збудувало у 1950-х підприємство "Вінпромбуд". Його вважали найкращим серед сімейних, що є поряд. Там облаштували червоний куток з бібліотекою, пральню з кількома ваннами та провели гарячу воду.

— Сюди приходили митися з усіх сімєйних общєжитій. Кожні вихідні просилися до нас, — згадує 56-річна Галина Ольгашко, чергова гуртожитку. — В сусідніх общагах гарячої води не було, а щоб нагріти й помитися, то проблемно, бо тільки поставиш на плиту, а сусіди спідлоба дивляться. Мовляв, вони їсти хочуть, а ми воду грієм.

Кімнати у цьому гуртожитку роздавали неодруженим працівникам "Вінпромбуду". Тому його охрестили "холостяцьким". У кожній мешкали по четверо. Хто одружувався, виїжджав. До 1996 року з гуртожитку виселили всіх.

— Помєщєніє продали. Работніки просили директора Василя Довганя роздати комнати людям, але він нікому не дав. Потім роздєрібанили те общєжитіє. Через пару років його перепродали і зробили в ньому цех по переробці риби. Така вонь стояла рік. Мєстні в усі інстанції жалоби писали, то добилися його закрити, — додає Галина Петрівна.

Біля будівлі стоять чотири гуртожитки. Вони повністю заселені. Їх обслуговує ЖЕК №15.

Ідемо у подібний гуртожиток навпроти. Під'їзди пофарбовані. Скрізь чисто.

— Самі все фарбуємо і прибираємо, — показує своє житло Віра Огнєва. — Люди як хочуть нормально жити, всьо збережуть, до пуття доведуть.

Показує туалет та ванну. Там чисто, без запаху. На кухні по дві плити і раковини, є меблі.

— На гуртожитку хотіли нажитися, тому й перепродували його кілька разів, — каже 35-річний Василь Чернюк, заступник начальника ЖЕКу №15. — Якби він був сімейний, його не дали б продати.

×