21-річний Василь Копин п"є гарячу каву на лавці біля пам"ятника Шевченку в центрі Рівного. Показує пальцями на горло. На долоні невелика рана, наче від порізу.
— Зв"язки болять, у Києві накричався. Тримав гучномовця, — каже сиплим голосом. — Синці на спині теж болять, зранку ледве розігнувся. Це мені так міліція подякувала.
У вівторок 27 квітня Василь їздив з однопартійцями з обласного осередку Всеукраїнського об"єднання "Свобода" до столиці на акцію протесту. Виступали проти ратифікації угоди з Росією про розташування Чорноморського флоту у Криму.
— Зібралися в дорогу швидко. У понеділок за вечір обдзвонили зо 200 людей. Уночі сіли в чотири автобуси, — потирає ґулю на потилиці. — Їхали переважно молоді хлопці, бо старші вдень мали йти на роботу. На трасі нас двічі зупиняли даїшники — на виїзді з Рівного і під Києвом. Переписували номери і питали, хто в нас за головного.
До столиці прибули о 6.00. Припаркувалися біля річкового вокзалу. За дві години зайняли позиції навпроти Верховної Ради. Поруч стояли люди з БЮТу, "Нашої України", Народного Руху.
— На око нарахував тисяч сім-вісім. На вулиці Грушевського нас уже чекав "Беркут". Вони вишикувалися в чотири ряди. Я стояв перед міліціонерами з гучномовцем, — продовжує Василь.
Хтось голосно співав гімн, хтось кидав яйця. Під ногами валялися листівки
Каже, що люди були налаштовані мирно. Більшість тримали партійні прапори та гасла "Ганьба!", "Бандера — наш герой", "Янукович геть!".
— Спочатку біля мене було спокійно. Тільки діставали провокатори — троє чоловіків, які говорили російською. Вони стали перед міліціонерами і почали нариватися. Кричали: "Отвали, мент! Пошел отсюда!". Ми потихеньку відтиснули їх назад.
Поодинокі сутички траплялися з 9.30. Але масова штовханина почалася, коли в Раді ухвалили рішення про флот. Люди полізли стіною на міліціонерів, хотіли прорватися до будівлі парламенту. Хтось голосно співав гімн, хтось кидав яйця. Під ногами валялися листівки.
— Я стояв упритул до "беркутівців". У мегафон намагався заспокоїти всіх — і натовп, і міліцію. На хвилину обернувся до своїх. Мені зацідили кулаком у потилицю. У голові одразу помутніло, наче провалюєшся в темряву. Потім добряче влупили по спині, — згадує Василь. — Черкаські "свободівці" потягли мене назад із мегафоном. Я втратив свідомість.
Копина відвели вбік, напоїли водою з пляшки. Він отямився. За кілька хвилин повернувся на передову з гучномовцем. Потім допомагав витягати з натовпу жінок.
— Тягнув їх назад, бо "беркутівці" діставали кийки. При мені влупили по одній жінці. Били по ногах. Іншу пенсіонерку, років 65 на вигляд, притиснули до стіни. Вона ледве не зомліла, — Василь розмахує руками. Перехожі на нього обертаються. — Дівчат відганяли сльозогінним газом.
Побої Василь не знімав у міліції.
— Спершу не було часу, потім — бажання. Мені ж нічого не зламали.
Після 12.30 натовп почав потроху розходитися. Рівненські "свободівці" сіли в автобуси близько 17.00. Опівночі були вдома.
— Батьки переживали, чи сильно побили. Вони в мене медики, національно свідомі. Тому сприйняли нормально, не лаяли. Моя родина родом із Закарпаття, дід був січовиком.
Василь — студент місцевого Інституту слов"янознавства. Навчається на митника. Каже, що розчарований акцією протесту.
— У людей випарувався патріотизм. Розговорився біля Ради з двома хлопцями з іншої партії. Їм обіцяли заплатити по 150 гривень. А ми їхали за ідею. Коли 2004-го був на Майдані, атмосфера була геть інша. Ніхто нагло не пхав свої прапори в телекамери так, як це було тепер. Але я готовий їхати до Києва знову, якщо буде треба.
3 
1
Коментарі
42