33-річного Давида Вагнера, рядового контрактника ракетно-зенітного дивізіону на кримському мисі Фіоленті, побили російські окупанти. Це сталося 27 березня близько 23.00, коли чоловік прийшов забрати особисті речі з гарнізону.
— Когда нашу часть оккупировали, я был в учебке возле Львова. Приехал, снял жилье в Севастополе. В тот вечер вошел через КПП. Меня остановили пятеро русских. Начали спрашивать, кто такой, зачем пришел. Я предъявил документы, что являюсь украинским военнослужащим. Мне не поверили, — розповідає Вагнер. — Пробовал объяснить ребятам, что это наша земля, на которой они — гости. На меня посыпались удары с разных сторон. Я защищался, но с части подбежали еще несколько человек.
Вагнер зростом майже 2 м, міцної статури. Та нападники повалили його. Як довго били — не пам'ятає, знепритомнів.
— Мене називали чеченським терористом та Бандерою. Били по чому попало, найбільше — по голові та обличчю, — продовжує російською. — Отямився в якомусь автомобілі з мішком на голові та зашморгом на шиї. Коли пробував вирватися — душили. Так на прив'язі тягали всю ніч Севастополем. Привозили в якісь підвали з комп'ютерами. По говору зрозумів, що то росіяни. Не переплутаю, бо рідна сестра живе в Бєлгороді. Думаю, пробивали по базі даних, чи я справді український військовий. Ретельно оглянули мої речі.
Давид отямився в кімнаті відпочинку на залізничному вокзалі Севастополя. Особисті речі були при ньому. Зателефонував командирові частини. Звідти його забрали до військового шпиталю.
— Це дикість, прийти на нашу землю і сказати: це — моє, — каже Давид. — Мій батько теж служив, ми часто переїжджали. За все життя я сповна надивився на російський фашизм.
Давидові зробили операцію на обличчі — мав глибоке розсічення над верхньою губою. Коли рана заживе — треба буде робити пластичну операцію.
— Слава Богу, немає переломів та ушкоджень внутрішніх органів. Але все тіло в синцях, болять ребра. На правому оці серйозна гематома. Чи зможе він нормально бачити — лікарі скажуть, коли трохи зійде набряк, — розповідає капітан тієї ж частини Ірина. Прізвища не називає, боїться за дітей. — Давида врятувало, що він — міцний. Якби напали на когось слабшого — убили б на місці.
У листопаді торік Давид перевівся із Запоріжжя до Криму. Батьки живуть у селі Костянтинівка Мелітопольського району Запоріжжя. Мати працює архітектором-проектувальником, батько — далекобійник.
28 лютого російські війська підійшли до частини. Мовляв, для посилення позицій українських військових і щоб не дати "Правому сектору" захопити зброю.
— Спершу вони не нападали. Стояли під частиною, закликали нас здатися. Підключали місцевих. Часто їхні військові були одягнуті в цивільне. На початку березня розстріляли техніку. А нам сказали, що то львівські снайпери, — додає Ірина. — Українські солдати вели себе коректно. Бо в нас 30 людей, а їх біля забору — 300.
Зараз військовослужбовці охороняють техніку частини. Збираються переїжджати на материкову Україну.
2 
1
Коментарі