— Петрович, любчик, заплутався. Зараз освободю і заберу в хлів. На вечерю — овес, — каже 68-річна Галина Слободянюк з села Лісова Лисіївка Калинівського району Вінницької області. На городі підходить до віслюка. Побачивши її, тварина реве і верещить "іа!". Віслюка назвала Арсенієм Петровичем. Купила в березні за 5 тис. грн.
Галина Іванівна тягне віслюка за ціпок до хліва. Петрович упирається ногами в поріг. Господиня прив'язує тварину до старого трухлявого тину. З хати виносить шматки свіжого хліба. Осел миттю пережовує, збирає крихти на землі.
— На Різдвяні свята зять подруги заїкнувся, що дєд із Кучерів (село Калинівського району. — ГПУ) продає осла. Зідзвонилися з ним. Сказав, тварину йому подарували. Але п'ять років не знав, що з нею робити. Рішила купити й не торгувалася, — говорить Галина Іванівна.
Заради віслюка жінка продала бичка, відкладала з пенсії, позичила грошей у подруги. 16 березня привезла тварину додому.
— Сусід дав коня з возом. Запрягла коника, сіли з подругою і вйо — по віслючка. Два часа їхали. Дорогою по київській трасі всі шофери оглядалися. Назад їхали помаленьку, щоб Арсеній не злякався, — продовжує Галина Іванівна. — Тільки привезли, син як узявся за мене: "На що ти гроші викинула? Купила цю пародію. Люди засміють". Сказала: "Як прийшов керувати, то марш додому. А як у гості — то сідай за стіл". Він змовчав. Цього ж дня сусіди позбігалися. Спитали — бува, фамілія ослика не Яценюк. Кажу, він Ословський. Та люди регочуть, що тезка Яценюка в Лисіївці живе.
Хлопці роблять возика і шиють упряж за тисячу гривень. До воза купила двоє коліс, — розповідає. — Позаторік продала жеребця з упряжжю й воза. Срочно потребувалися гроші на лікування дочки. Виручені 10 тисяч помогли їй убрати опухоль.
Тепер коні дорогі — тисяч 15. Та й возраст уже не той, щоб тримати його. А осликом зможу возити пісок чи гній, поїхати до когось у гості. Маю повно друзєй. У сусідньому селі в ансамблі співаю. Там дочекатися не можуть, коли приїду на ослику. На Івана Купала вберемо його квітками і їздитимемо селом.
Поплескує віслюка по спині. З шерсті здіймається пилюка.
— Сама обробляю, косю, траву на плечах ношу. Маю двох сватів, обоє на конях. Буває, прошу щось привезти, то чую: "Ой, понімаєте, роботи багато". Розщитувати треба тільки на себе.
Галина Слободянюк прожила у Вінниці 20 років. 4-кімнатну квартиру віддала дітям. Їх має п'ятеро. Чоловік помер. Купила дачу в селі. Тримає корову.
— На коні приходилося верхи їздити. Тепер попробую на ослі. Воно маленьке, але виносливе. Холоду не боїться, має крепку мускулатуру, — притуляється до морди віслюка й цілує. — Випасатиму на подвір'ї. Боюся, з левади Арсенія Петровича вкрадуть.
2 
1
Коментарі