На "Батьківщину-мати" не пускають у спеку

Працівники Національного музею Великої вітчизняної війни тимчасово припинили екскурсії на верхівку монумента "Батьківщина-мати".

— 102-метрова скульптура обшита листами нержавіючої сталі, — проводить на перший поверх музею завідувачка відділу 54-річна Наталя Філатова. — Усередині ніяких вікон чи кондиціонерів немає. Коли сонце нагріває статую, там можна зваритися. Піднятися на оглядову площадку неможливо через спеку. Тому ми тимчасово припинили екскурсії нагору. Також підйому немає під час сильного вітру, дощу чи снігу. У туман теж нічого там не побачите. Відвідувачам у такі дні пропонуємо екскурсії трьома поверхами музею. Там прохолодно, є кондиціонери. Був один чоловік, який ледь не сварився з нами, що не пускаємо на гору. Але ми показали військову техніку, то він забув, чого сюди прийшов.

Підйом на щит скульптури коштує 200 грн. Пускають по двоє відвідувачів із двома інструкторами.

— Спочатку їдуть похилим ліфтом на нижній оглядовий майданчик, який розташований на вершині п'єдесталу. Його висота 36 метрів. Можна побачити весь лівий берег, від Борисполя до Дарниці. Більшість підіймаються тільки на нього, це коштує 50 гривень. Далі вертикальний ліфт везе від підніжжя статуї до її лівого плеча ще на 30 метрів. Там ліфти закінчуються і починається драбина. Ще 30 метрів доведеться лізти вузьким колодязем, як альпіністам. На вас чіпляють карабіни, прикріплюють до інструктора. Такого, щоб хтось зірвався і впав, не було. Але часто трапляються випадки, коли люди лякаються такої висоти. Тоді дорога, яка зазвичай займає 40 хвилин, розтягується на 1,5 години.

На горі можна пофотографуватися протягом 10 хв. Меч на 10 м вищий за оглядовий майданчик на щиті, усередині є драбина, але туди не пускають.

— Спочатку просимо розказати, чи не хворе серце, чи не бояться відвідувачі замкнутого простору і висоти. Не пускаємо неповнолітніх і старших людей, у шльопанцях і босих. Оцінюємо, чи людина адекватна. Площадка закрита металевою сіткою, тому зістрибнути з неї неможливо. Але про всяк випадок перевіряємо. Кілька років тому із дзвіниці в Лаврі хлопець кинувся через нещасне кохання і розбився. Після того на дзвіницю більше не підіймають. У нас такого ніколи не було.

Повз Наталю Станіславівну до музею проходять групи студентів, батьки з дітьми, молоді пари. Троє чоловіків голосно балакають англійською.

— Під час Євро в нас було багато іноземців. Один швед із тих, хто жив на острові, прийшов, бо йому було спекотно на вулиці. А в нас кондиціонери стоять, і ціни смішні — 10 гривень квиток. Наші працівниці знають англійську, тому провели йому екскурсію. Він ледь не плакав на останній експозиції, де вивішені фотографії людей, які загинули, і стоїть стіл із тризною. Шведу так сподобалося, що він наступного дня кілька своїх друзів привів. Я думала, їм один футбол у голові. А вони плакали над фотографією матері, яка дев'ять синів відправила на війну, і всі загинули, біля костедробилки, яку привезли нам із концтабору піді Львовом.

Навіть німці до нас приходять. Один приїхав сумний. Сказав, що його дід воював в армії Гітлера. Коли був в Україні, порвав українську книжку. Як помирав, то наказав онуку приїхати в Україну і попросити пробачення в цієї землі. Ще один німець привіз церковний хрест, який був оберегом його діда. Перед смертю він зізнався, що хрест украв в українській церкві, і попросив повернути його на місце.

×