"Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової", — такий просвітницький проект реалізує Український інститут національної пам'яті цьогоріч.
За радянської влади цю тему замовчували або спотворювали. Жінка, яку показували суспільству, мала здійснити подвиг або оплакувати втрати. Доля інших залишалася поза науковим, мистецьким, громадським інтересом.
На фронті жінки оволоділи всіма воєнними спеціальностями — в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв'язку, медицині. Турбувалися про старих і малих на окупованих територіях, боролися в підпіллі. Працювали на військових підприємствах, споруджували протитанкові рови, окопи, бліндажі. Тисячі жінок примусово вивезли в Німеччину на виснажливі роботи.
Марія Бабінчук, псевдо "Калина" (1924–1950/51). Брала участь у боях Української повстанської армії проти радянських військ біля сіл Богрівка та Яблунька Богородчанського району Івано-Франківської області влітку 1944-го. Вийшла заміж за Григорія Вацебу з Організації українських націоналістів. Доньку мусили віддати на виховання чужим людям.
Геня Баташева (1924–1999). Її родину 1941 року розстріляли нацисти в Бабиному Яру на околиці Києва. Геня та 14-річна Марія Пальті переконали фашистів, що вони — не єврейки. Місяць переховувалися у подруги Ольги Лущеєвої. Згодом підпільники з групи Володимира Кудряшова переправили їх за лінію фронту.
Олена Вітер, ігуменя Йосифа (1904–1988). Настоятелька греко-католицького монастиря, член ОУН. Одна з небагатьох, хто пережив масові розстріли в'язнів чекістами у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації опікувалася сиротинцем. Переховувала єврейських дітей. 11 лютого 1976-го ізраїльська організація "Яд Вашем" нагородила ігуменю Йосифу званням "Праведник народів світу" — першу серед українців.
Анастасія Гулей (народилася 1925 року). Її примусово вивезли на роботу до Німеччини. Двічі втікала, 1943-го потрапила до концтабору Аушвіц, потім — до Берген-Бельзена. Живе в Києві, веде громадську діяльність. Написала кілька книжок про українських жертв нацизму.
Марія Доліна (1922–2010). Воювала в Червоній армії. На її рахунку — понад 200 бойових вильотів. Брала участь у 15 повiтряних боях, її екiпаж знищив три ворожі лiтаки. Втратила лише одну бойову машину.
Євдокія Завалій (1924–2010). 25 липня 1941 року розпочалися бої за її рідне місто Новий Буг на Миколаївщині. Під час бомбардування перев'язувала поранених. Умовила командира забрати її з собою. Служила санітаркою. Попросилася на передову. Взяла в полон німецького офіцера, після чого Євдокію перевели у відділення розвідки. Після загибелі командира взводу посіла його місце. Брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору, Балаклаву, Керч. Під час Будапештської наступальної операції захопила бункер німецького командування. За цю операцію Євдокію нагородили орденом Червоного Прапора. Після війни жила в Києві, працювала директором гастроному.
Євгенія Клемм (1898–1952/53). Викладач історії Одеського педінституту. Під час оборони Севастополя потрапила в полон до фашистів. Написала листа німецькою мовою про порушення Гаазької конвенції щодо військовополонених. Євгенію направили до концтабору Равенсбрюк. Після війни повернулася в Одесу. Повісилася, не витримавши переслідувань радянського режиму.
Євдокія Лисенко (1889–1963). Жила в селі Бровахи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Мати 11 синiв i п'яти доньок. 1933 року помер один із синів, 1936-го — чоловік Макар Нестерович. Провела на фронт усіх десятьох хлопців. Повернулися додому живими.
Олена Теліга (1906–1942). Поетеса, перед війною жила в еміграції. З Уласом Самчуком дісталася до окупованого нацистами Києва. Очолила редколегію літературного додатку до газети "Українське слово" під назвою "Літаври". Друкували українські патріотичні матеріали. Гестапо арештувало Олену Телігу та її чоловіка Михайла. Обох розстріляли в Бабиному Яру.
Людмила Фоя, псевдо — "Оксана", "Марко Перелесник" (1923–1950). Залишила навчання у Київському медичному інституті, щоб стати зв'язковою УПА. Працювала в пропагандистській референтурі, збирала медикаменти для вояків. 1944-го арештована радянськими спецслужбами. Стала подвійним агентом. Завдяки Людмилі служба безпеки ОУН викрила й знищила низку агентів НКВС. Загинула в бою з чекістами на Рівненщині.
Ірина Хорошунова (1913–1993). Пiд час окупації Києва нацистами була господинею конспіративної квартири міської підпільної антифашистської групи під керівництвом Миколи Матеюка. Працювала в Центральній бiблiотецi. З іншими співробітниками намагалася врятувати книжкові фонди. Із 25 червня 1941-го до квітня 1944 року вела щоденник, в якому писала про життя киян в окупованому мiстi.
Анна Храплива. (дати народження і смерті невідомі). Канадійка українського походження. Добровільно вступила на службу до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії та в британській зоні окупації Німеччини. Отримала звання підхорунжого, нагороджена Медаллю Британської імперії.
Олександра Шулежко (1903–1994). Під час окупації організувала в Черкасах заклад для 70 безпритульних дітей. 25 із них були євреями. Записувала їх українцями, греками, татарами — залежно від зовнішності. Після повернення радянської влади засуджена за співпрацю з окупантами. Звання "Праведник народів світу" отримала після смерті.
3 
1
Коментарі