12 жовтня близько 17.00 волонтери з міста Тростянець на Вінниччині Володимир Марингос та Ігор Войтенко вдесяте вирушають на Донбас. Везуть бійцям 128-ї бригади передачі від родичів. У мікроавтобус вантажать близько 3 т харчів, теплого одягу. Їдемо за маршрутом Слов'янськ — Дебальцево — Попасна — Краматорськ.
За Слов'янськом зідзвонюємося з бійцями 128-ї. Уточнюємо, де розташовуються.
— Як заїдете в Дебальцево, треба їхати до хреста. Потім біля кладовища звернути на польову дорогу, а ми навпроти вже БТРом виїхали, — каже один із солдатів.
Кружляємо Дебальцевим 3 год. Знайшли два кладовища. Проїхали всі блокпости, на останньому запитують пароль, вважають за сепаратистів. Пояснюємо, що з Вінниччини, веземо гуманітарну допомогу.
— Та ми самі з Вінниччини. Ми — "95-тка" із Могилів-Подільська, у нас завтра двоє іменинників, — кажуть хлопці на блокпосту.
Волонтери дарують по півтора літра спирту іменинникам. Кажуть, що то для лікування. Далі їдемо польовою дорогою. Нас зустрічає солдат. Проїжджаємо переораним полем — попереду окопи, вкопана техніка. На мотузках висять випрані речі. В ярку — спальний намет і кухня.
— Ви, слава Богу, пізніше приїхали. Бо зо 2 години тому нас поливали з "Градів" із села Комуна, що за 15 кілометрів звідси, — розповідає 44-річний Василь Свинар. На Донбас поїхав добровольцем. — Ідіть пригощу солдатським супчиком із сочевицею.
Насипає з 4-відрової каструлі в металеву миску суп, дає ложку.
— Усе є, крім хлібчика, — каже Василь Андрійович.
Ігор Войтенко йде до мікроавтобуса, приносить зо два десятки буханців домашнього хліба. Василь Свинар бере буханець, цілує і плаче.
Далі їдемо на останній перед Луганськом блокпост. Там маємо знайти старшого з позивним "Вода".
— А чого ви так повільно їздите? Тут летіти треба, як мінімум 140–160 кілометрів. Подивіться на небо, то, думаєте, гроза насувається? Це обстріли, просто далеко. І ще, аби знали, коли свист у повітрі чути — не бійтеся, то міни далеко десь валять. А як отого свисту не чути — то прицільно б'ють по вас. Тоді не геройствуйте, а бігом із машини, — каже.
Волонтери віддають частину вантажу. Знову їдемо шукати хлопців із 128-ї. Знаходимо їх за 56 км від Луганська. Вони 3 год. чекали передачі. Перевантажують усе на БТР.
Після Дебальцевого їдемо в Попасну. Там залишаємо решту вантажу. Хлопці пригощають смаженими на вогнищі карасями. Рибу принесли місцеві.
Додому повертаємось уночі. Блокпости проїжджаємо, вимкнувши фари, можна вмикати тільки аварійку. Скрізь перевіряють документи й особисті речі.
3 
1
Коментарі