Українці вийшли на марш "Я — Волноваха" не співчувати, а продемонструвати світові, що хочуть миру й готові до боротьби з Путіним і терористами. Так вважає київський психолог 50-річна Валентина Домська.
У Києві на Марш пам'яті вийшли до 10 тисяч людей. Про які настрої це свідчить?
— Учасників можна розділити на шість груп: спостерігачі; ті, хто прийшов поспівчувати й помолитися; треті — заявити про власну позицію; четверті — почути відповіді на запитання, які їх турбують. Ще одна група — бунтарі, яким урвався терпець, але які не можуть піти на передову; а також ті, хто прийшов за підтримкою, заспокоїтися і переконатися, що не одному йому страшно.
Раніше було більше жертв, але до подібних акцій не доходило. Чому?
— Маршів не було, зате були масові похорони, українці об'єднувалися у волонтерських рухах, годували й одягали військо.
Люди об'єднуються, бо разом спокійніше. Ми не відчуваємо впевненості у завтрашньому дні. Над здоровим глуздом беруть верх розпач і страх. Людей згуртовує спільна біда.
Може, для перемоги нам потрібно себе асоціювати з переможцями: "Ми переможемо кривдників Волновахи"?
— За соціологічними опитуваннями, у нашій перемозі над терористами не сумнівається 90 відсотків українців. Хтось вірить у підтримку Заходу, хтось надіється на падіння режиму Путіна, хтось переконаний у готовності нашої армії.
Як за рік війна змінила українців?
— У миролюбної нації загострилося відчуття справедливості. Ми стали меншими мрійниками. Навчилися називати речі своїми іменами.
1 
1
Коментарі
2