У перший день свого перебування в Единбурзі відправляюся на пошуки волинщиків. Подруга, яка була у столиці Шотландії рік тому, порадила шукати їх на Королівській милі. Так і роблю. Не доходячи до цієї казкової вулиці з розкішною архітектурою та сувенірними магазинчиками чую звуки волинки. Невже знайшла? Хибна тривога. Музика лунає з крамнички, яка продає кілти. О'к, іду далі.
Ось і Королівська миля. Починає падати дрібний дощ, туристи неквапливо гуляють старою бруківкою, дівчина і хлопець у костюмах бегемота і жирафи збирають гроші для дітей Танзанії. Направляюсь у бік Единбурзького замку. Біля Собору Святого Джайлза зупиняюсь. Так, це вже грає справжній волинщик, а не магнітофон.
Біля дверей красивої споруди, де засідає Вищий кримінальний суд Шотландії, стоїть чорнявий хлопець у національному шотландському костюмі (кілт, гольфи, піджак) і грає на волинці. За два метри від нього - чорний футляр, куди перехожі кидають однофунтові монети. Такими зазвичай дають здачу у магазинах і пабах.
Біля Роберта (так звати хлопця) півколом зібрався невеликий натовп. Майже всі з фотоапаратами та відеокамерами. До волинщика підходить чоловік років 30. Хвилини дві не може застібнути куртку. Ніяково посміхається, мовляв, от клятий замок. Глядачі розуміюче посміхаються. Друг фотографує чоловіка. Той дивиться на екран фотокамери і кривиться. Знову йде до Роберта. І так ще двічі. Коли фото нарешті вдалося, плескає волинщика по плечі, типу, вибач, що так довго. Хлопець, не зупиняючь грати, жестами показує, що все О'к. Мабуть, ще й не таке бачив.
Кидаю у футляр один фунт. Роберт кивком голови дякує. Наступні два дні кидаю ще по фунту. Заслужив, від його музики на похмурому шотландському небі з'являється веселка.
Біля суду стоїть пам'ятник шотландському філософу Девіду Юму. За ним своєї черги чекає ще один волинщик. Чоловіка із сивим волоссям і окулярах звати Алан.
"Це одне з найпопулярніших місць Единбурга серед волинщиків. Чому? Тут завжди багато туристів і будинок суду має невеликий дах, куди можна заховатися від дощу. Як ви могли помітити він тут не рідкість."
До Алана підходять кілька туристок. Просять сфотографуватися з ними. Той нікому не відмовляє. Посміхається на фото.
"Суд закінчує свою роботу о 17:00. Після його закриття це місце наше. Чіткого графіку не має. Хто приходить той і грає. Поки чекаєш своєї черги можна піти у найближчий паб і випити пива. Я так і зробив. Головне не перегнути палку. Треба бути у формі, адже це не просто розвага, а робота. Так я заробляю собі на життя."
Питаю, чи волинщики курять.
"Так, серед нас є курильщики. Сам я не курю. Здорові легені важливі, але головне у нашій справі — це техніка. Щоб навчитися грати на волинці спочатку треба опанувати цю штуку".
Алан показує на трубку з вісьмома отворами. Пробігає по ній пальцями.
"Вчитися краще під наглядом вчителя. Він виправить помилки і покаже як правильно грати. Після цього можна брати в руки вже волинку. Комусь треба більше часу для навчання, комусь менше. Скажу, що краще кожного дня грати по 10 хв, ніж дві години в неділю. Тренуватися потрібно весь час. Жінки також грають на волинках, але їх небагато. Інструмент трохи важкий, не кожна леді зможе фізично впоратися з ним."
Навчальна волинка коштує 600 фунтів.
"Моя обійшлася у 1,4 тисячі фунтів. Для хорошої волинки це нормальна ціна. Ціну визначають деталі. Трубки виготовляють з порід рідкісних дерев, які ростуть тільки в Африці. У мого друга є сторічна волинка. От вона дійсно дуже дорога."
На цій ноті Роберт закінчив свою зміну і поступився місцем Алану. Ще один мій фунт полетів у чорний футляр.
1 
2164
Коментарі