Володимир Багмут, 44 роки, вперше зіграв за основний склад "Дніпра" 1983 року. Він замінив дискваліфікованого Миколу Павлова у матчі з московським "Спартаком". Той поєдинок дніпропетровці виграли і вперше в своїй історії стали чемпіонами СРСР. А Багмут після цього виступав за клуб ще 14 років.
1998-го ви стали тренером. Заздалегідь налаштовували себе на цю роботу?
— Так. Знав, що вмію працювати тільки у футболі. Планував почати дитячим тренером, але коли "Дніпро" очолив Грозний, мене призначили його помічником. А вже потім був "Дніпро-2". Зараз працюю другим тренером дублерів.
Чому ви вирішили закінчити ігрову кар"єру?
— Потрапив у серйозну аварію. Лікувався довго. Після цього уже не міг нормально переносити значні навантаження. Були і психологічні проблеми: спочатку в автокатастрофі загинув друг та партнер по "Дніпру" Микола Кудрицький, а потім — мій батько.
Ви починали займатися футболом разом з Геннадієм Литовченком.
— Точно. Тренував нас Іван Михайлович Єрохін, нині покійний. Багато уваги приділяв техніці. По півгодини стояли і просто били: "щічкою", з підйому.
Коли "Дніпро" звернув на вас увагу?
— На початку 80-х я грав у рідному Дніпродзержинську за "Металург". Виступав на позиції крайнього півзахисника, але забивав багато. На матчі "Металурга" кілька разів приїжджав селекціонер "Дніпра" Леонід Колтун. Він порекомендував мене головному тренерові дніпропетровців Володимирові Ємцю. Хоч і мав уже 21 рік, до команди вищої ліги переходити боявся. Двічі ховався від представників "Дніпра". Одного разу це пройшло, наступного — ні. Сказали, що я буду грати або в Дніпропетровську, або ніде. Довелося підкоритися.
Ємець був жорстким тренером?
— Справедливим. Суворо стежив за дотриманням режиму. На базі було місце, де футболісти нишком курили. Якось тренер нас "застукав". Підрахував кількість "бичків" і оштрафував відповідно. Гроші йшли у клубну касу. Коли влітку ми їхали на збір до Євпаторії, ця сума видавалася молодим, які купували на ринку фрукти на всю команду. Довелося й мені походити по цьому базару.
Кройфф, Платіні та Зідан — футболісти без слабких місць
Хіба важливо, курить футболіст чи п"є поза полем, якщо на ньому він робить свою справу?
— Згоден, не принципово. Коли "Дніпро" очолив Бернд Штанге, гравцям дозволялося і пиво пити, і палити. Німецький тренер казав, що його це не хвилює. Тільки б результат був.
Були у "Дніпрі" гравці, які взагалі не дозволяли собі алкоголю й тютюну?
— Мабуть, ні. Просто одні випивали помірно, а інші себе не контролювали.
Знаю, що до пива ви завжди були небайдужим.
— Треба ж було якось стрес зняти. Я дуже довго переживав невдачі, після матчів не міг заснути до другої ночі. От пиво і допомагало. Заїзд на базу у нас був за два дні до матчу. Перед цим доводилося купувати трилітрову банку пива. Товариші навчили, що у банку треба кинути очищену картоплю і закрутити банку, немов огірки. Ставив її у холодильник і після матчу відводив душу.
А як щодо куріння?
— 1983-го ми грали зі "Спартаком" вирішальний матч за перше місце. Коля Павлов тоді грати не міг через перебір жовтих карток. На його місце в основному складі претендувало кілька футболістів. Не думав, що це буду я. І напередодні гри я та Віктор Кузнецов таки вирішили закурити. Ємець нас упіймав і каже: "Восик, готуйся, завтра тебе Родіонов повозить рилом по асфальту". Так я дізнався, що вийду у стартовому складі. І пообіцяв собі, що не маю права зіграти погано.
Родіонов вас "повозив"?
— Ні, Гладилін найбільше дошкуляв. Два голи нам забив. Коли рахунок став 2:2, стадіон завмер. І вибухнув, як тільки ми забили третій м"яч.
Який ваш ідеал гравця?
— Йоганн Кройфф, Платіні, Зідан. Футболісти без слабких місць. У них начебто очі на потилиці: приймають м"яч, знаючи, що за спиною відбувається. В українському футболі таких немає. У радянському справжні майстри були Давид Кіпіані, Хорен Оганесян, Володимир Безсонов.
Ви завжди діяли у півзахисті?
— Ні, просто на позиції під нападаючими почувався найбільш комфортно. А за кар"єру в різних амплуа себе спробував. Тільки у воротах не стояв.
1962, 21 лютого — народився у Дніпродзержинську Дніпропетровської області
1988 — чемпіон СРСР
1989 — володар Кубка СРСР
1992, 1995, 1996 — бронзовий призер чемпіонату України
У чемпіонатах СРСР провів 182 матчі, забив 15 голів. У чемпіонатах України зіграв 120 матчів, забивши 16 м"ячів. Одружений, має сина Олександра. За освітою — інженер.
2 
1
Коментарі