Наталя Синишин, 21 рік, місяць тому здобула бронзову медаль на чемпіонаті світу з вільної боротьби у Китаї. Це була єдина нагорода наших жінок на турнірі.
Наталя чекає нас біля гуртожитку Львівського училища фізичної культури. Там вона мешкає. На зустріч не запізнилася ані на хвилину. Прийшла з торбинкою, наповненою продуктами. Пригощає цукерками "Вар"єте", пропонує чай.
— Часто дозволяю собі солодке, — сама починає розмову. — Їм, що хочу і коли хочу. Взагалі, щоб важити на змаганнях 55 кг, на тренуваннях можна мати 58–59. А перед самим турніром схуднути. При цьому не обмежуватиму себе в їжі. Просто їстиму меншими порціями.
Улюблені страви маєш?
— Усе, що зроблено з м"яса. Особливо, коли тато готує.
Пропоную змінити тему і згадати перипетії чемпіонату світу.
— Важко там було боротися, — зітхає. — По-перше, у Китаї зовсім інший клімат: висока вологість, температура до 40 градусів доходить. Різниця у часі — шість годин. А на адаптацію було тільки чотири дні. По-друге, за новою системою усі поєдинки відбуваються в один день. Я потрапила до нижньої підгрупи, тому провела їх аж п"ять. Опонентку з Казахстану здолала легко. А потім треба було боротися з китаянкою Хіу Су Лі — віце-чемпіонкою світу. У третьому періоді не вистачило двох секунд, щоб судді зарахували бал. Ну, їй ще й із жеребом пощастило — одержала право на атаку. Якби я отримала, перемогла б. Далі теж все легко склалося, виграла в опоненток з Канади, США та Угорщини.
У Китаї ти дебютувала на чемпіонаті світу. Хвилювалася?
— Ні. Була надзвичайно зібрана. Перед від"їздом на турнір спортивний міністр Юрій Павленко (уже колишній. — "ГПУ") та старший тренер збірної Анатолій Харитонюк сказали, що медаль я здобуду, тільки якщо пощастить. Образилася. Відповіла, що без нагороди не приїду.
Що запам"яталося у Піднебесній?
— Дуже багато там людей, — сміється. — У кожному магазині повно працівників. На змаганнях як тільки потекла кров з носа, миттєво вибігало семеро лікарів. Ще була здивована, почувши, що в Китаї за другу народжену дитину можуть вигнати з роботи. Символ міста Гуанчжоу — п"ять козлів. Одного привезла з собою (показує.— "ГПУ"). Сподобалося, що він у борцівській формі.
Обіцяють дати премію — 210 доларів
Скільки грошей отримала за "бронзу"?
— Поки що нічого. Взагалі мають дати стипендію за медаль — чотири тисячі гривень. Але оскільки виступала в неолімпійській ваговій категорії, не знаю, якою вона буде. Сподіваюся, дадуть усі чотири тисячі. Я ж єдина спортсменка, яка привезла медаль. Ще обіцяють премію дати — 210 доларів. А хлопцям премію передбачено 800. Прикро.
Твій найбільший гонорар у кар"єрі?
— 300 доларів. Це коли перемогла на міжнародних змаганнях категорії "А" у Києві та Польщі. Давали також кубки. Їх тато зберігає вдома, на спеціальній поличці. Він сам колишній спортсмен. Самбо займався.
Встигла відзначити перемогу?
— Так. Посиділа з друзями. Зокрема, з олімпійською чемпіонкою Ірою Мерлені. Саме вона з чоловіком зустрічали мене в аеропорту після чемпіонату світу. Мерлені зараз чекає первістка. А чоловік її із Соснівки, як і я. Свідком була на їхньому весіллі. Власне, завдяки мені молодята і зустрілися. Свого часу я умовила Іру поїхати на турнір до Соснівки.
Знаю, маєш і друга.
— Звідки така обізнаність? — каже здивовано. — А втім, він просто друг — не хлопець. На рік молодший за мене. Теж боротьбою займається.
Правда, що у дитинстві ти часто хворіла?
— Так. Причому народилася хворою. Лікарі казали, що можу не вижити. У шість років усе могло закінчитися хронічною астмою. Задихалася, не могла спати. Потім регулярно почала їздити на море. Допомогло. Взагалі у дитинстві я капосна була. Усе ламала, била дітей у дитсадочку. Боротьбою почала займатися у 8-му класі. До того ходила на баскетбол, карате. А потім знайомий тренер прийшов до тата і сказав, що набирає дівчаток у секцію боротьби. Запросив потренуватися. Не подобалося мені спочатку, аж плакала. Тато силою заганяв на тренування. Згодом звикла.
Який поєдинок найпам"ятніший у кар"єрі?
— Фінал молодіжного чемпіонату Європи-2005. Перемогла білоруску Раткевич. Коли їхала на змагання, Іра Мерлені написала, що в разі поразки на мені поставлять хрест у збірній. Так образилася, що хотіла плюнути на змагання і втекти з автобуса.
Могла би битися з жінкою за свого хлопця?
— Та ви що! Це для мене принизливо. Не хоче зі мною бути — не треба. Навіть якщо кохатиму — не вмовлятиму.
Наостанок Наталя розповідає, що любить поспати. Мріє завоювати "золото" на Олімпіаді-2008 у Пекіні.
3 
1
Коментарі