У центрі Києва завершується відновлення велотреку, що простояв у руїнах понад 30 років. Новобудова на місці брудного паркану тішить своїм виглядом перехожих і будівельників, які одержали таке "смачне" замовлення. Ще трохи — і спортивна споруда буде остаточно відновлена й виглядатиме, як у п'ятдесяті роки минулого століття. Одне незрозуміло — навіщо?
Звісно, що сам факт збереження спортивної споруди в тому місці, де все нищиться нахабними забудовниками, має викликати оптимізм. Але ж нині не 1956 рік. Невже у столичній владі не знають, що, починаючи із 1970-х, велотреки будують лише в закритих приміщеннях? Що велоперегони на треку вже майже 40 років — це виключно змагання "індор", тобто під дахом. Так само як не грають нині на "свіжому повітрі" у баскетбол, хокей, волейбол тощо. Навіть змагання ковзанярів у поточному столітті проходять лише у приміщенні.
Тож коли будувати велотрек для спортсменів, він має бути під дахом. Відкритий велотрек у ХХІ столітті — це навіть не анахронізм. Навіщо ж тоді у Києві витрачають чималі бюджетні кошти на заздалегідь застарілу спортивну споруду? Може, це має бути пам'ятник на честь здобутого там світового рекорду? Та не було ніби такого. А якби й було, вистачило б таблички на стіні.
Нікому ж не спало на думку відновлювати до футбольного Євро-2012 головний стадіон столиці у варіанті 1941-го чи 1966‑го. Бо оновлений "Олімпійський" будували для спортсменів і глядачів. Для кого оновлюють київський велотрек? Героїня старого кіно відповіла б на це запитання словами: "Газєти надо чітать!" То покажіть мені ту газету!
2 
1
Коментарі