В Україні знають тільки одного Шевченка

Лижниця Валентина Шевченко стала цієї зими єдиною українською спортсменкою, яка здобула нагороду на чемпіонаті світу з лижного спорту.

Зважаючи на те, що Валентина впродовж останніх років залишається єдиною, хто може скласти конкуренцію лідерам світового лижного спорту і вже не перший рік тягне на своїх плечах увесь престиж наших лижників, бронзовий успіх спортсменки мав би бути гідно оцінений на батьківщині. Принаймні на перші шпальти численних спортивних видань і чільне місце в телевізійних новинах спорту медаль Валентини Шевченко цілком заслуговувала.

Нічого подібного не сталося. Спортивні преса і ТБ, не кажучи вже про неспортивні, знають лише одну людину на прізвище Шевченко — футболіста. Повідомлення про кожний його крок уже незабаром як десять років переповнюють усі видання та телепрограми: від політичних до бульварних, не кажучи вже про спортивні. І це нормально. Футболіст Андрій Шевченко багато років поспіль практично самотужки підтримував у світі престиж українського футболу і цим здобув заслужену популярність.

Але ж лижниця Валентина Шевченко робила і продовжує робити те ж саме. Так само, як футболіст Шевченко, вона бореться із найкращими спортсменками світу, доводячи, що в Україні є не лише Федерація лижного спорту, а й власне лижний спорт. Хіба не заслужила 33-річна лижниця того самого, що й 33-річний футболіст? Список нагород, здобутих Валентиною Шевченко за роки виступів на світовій арені не гірший, а кращий за список нагород Андрія Шевченка. І досягнуті ці успіхи на лижні без перебільшення каторжною працею на тренуваннях і практично за свій рахунок.

Щасливі сльози Валентини Шевченко побачили лише випадкові глядачі іноземного телеканалу

Де-небудь у Франції чи в Австрії спортсменка, яка практично сама уособлює собою цілий олімпійський вид спорту, постійно входячи до світової лижної еліти, була б якщо не національною героїнею, то однією з найбільш відомих і шанованих особистостей. Місцеві спонсори поспішали б до неї один поперед одним, аби вона прикрасила своїм обличчям ту чи іншу торгову марку, і платили б їй за це серйозні гроші.

У нас же щасливі сльози Валентини Шевченко на фініші найскладнішої дистанції лижного чемпіонату світу побачили лише випадкові глядачі іноземного кабельного спортивного телеканалу. А її переможна усмішка під час нагородження так і не прикрасила жодної кольорової обкладинки.

Видається, що якби футболіст Андрій Шевченко раптом став на лижі, про нього написали б у нас швидше, ніж про видатну лижницю Валентину Шевченко з її медалями чемпіонату світу. Сподіваюся, що ця замітка хоча б частково відновить справедливість. Бо всенародного визнання потребують не лише футболісти.

×