Олега Протасова називали спадкоємцем слави Блохіна. 1985-го він забив за "Дніпро" у чемпіонаті СРСР 35 м"ячів і побив рекорд Микити Симоняна, який тримався 35 років. У 1988-му нападаючий перейшов до київського "Динамо, закріпився у складі збірної СРСР і став віце-чемпіоном Європи. На початку 90-х поїхав грати за кордон — виступав у Греції та Японії. Тренерську кар"єру розпочав у Греції. Там вивів "Олімпіакос" у чемпіони країни та у Лігу чемпіонів. Потім тренував румунський "Стяуа", а майже рік тому очолив рідний "Дніпро". На заміській тренувальній базі команди у Придніпровську ми і зустрілися.
"Дніпро" не програвав у гостях 12 матчів поспіль. Завдяки чому?
— Вдалося налагодити дії в обороні. Там відпрацьовують практично всі польові гравці. Команда нині і забиває разом, і пропускає.
Щось нове для себе у "Дніпрі" відкрили?
— Я 16 років працював за кордоном. Зараз ніби трохи повернувся у минуле. В Україні тренувальний процес такий самий, як і в Греції, Румунії. Але там уболівальники емоційніші, тут усе спокійно. Найважчим було змінити психологію гравців. Дати їм на тренуваннях завдання, які футболістам було б цікаво виконувати. Мені нормально з підопічними працюється, але команда потребує посилення. Я можу грати і в два, й у три форварди. Але річ не тільки в нападаючих. Опорні півзахисники повинні більше працювати. Сьогодні, щоб виграти гру, треба виграти центр поля.
Чи є у "Дніпрі" зараз лідер?
— Немає. Просив узяти цю роль на себе і Шелаєва, і Русола, і Назаренка. Але у них характери не ті, щоб "наїжджати" на партнерів.
А хто був лідером у 1983-му?
— Микола Павлов. Він повністю викладався на полі. Павлова жоден суперник не міг пройти, а він встигав ще й на нас накричати.
Коли ви дебютували у "Дніпрі"?
— Восени 1982-го. Вийшов на заміну у матчі проти "Динамо". Улюбленої команди, за яку виступав мій ідеал форварда — Олег Блохін.
Мною цікавилися італійська "Фіорентина"
1985-го ви забили 35 голів у чемпіонаті СРСР і завоювали "Срібну бутсу". Як проходила церемонія нагородження?
— Було це у паризькому вар"єте "Лідо", на Елисейських полях. Лауреатів посадили за окремі столики на сцені. Франц Беккенбауер привітав від імені "Франс футболу". "Золота бутса" дісталася Марко ван Бастену, срібна — мені, а бронзових виготовили одразу дві — австрійцеві Польстеру та туркові Чолаку, які забили по 33 м"ячі. Мій приз мав три кілограми щирого срібла. У спеціальній темно-синій шкатулці вигравіюваний текст: "Срібна бутса. 1985 рік. Олегу Протасову. "Дніпро". Потім я завоював ще й бронзову бутсу.
Де їх зберігаєте?
— Срібну віддав старшому синові, бронзову — молодшому.
Чому після закінчення сезону-1987 ви та Литовченко перейшли з "Дніпра" до "Динамо"?
— Хотіли грати на чемпіонаті Європи. А з київського "Динамо" туди був шлях коротший: збірну СРСР тоді очолював клубний тренер киян Валерій Лобановський. Галасу у Дніпропетровську з приводу нашого переходу було багато. Зібрали на стадіоні народ, втикнули нам мікрофон і вимагали пояснень. Я спокійно до цього поставився, усе для себе вирішив. Була ще "відмазка" — армія. Хоча в Києві тільки й зробили, що підписали бланк про прийняття присяги. Форму видали, то я взяв чоботи та шинель — вдома, думаю, знадобляться.
Коли на вас звернули увагу зарубіжні скаути?
— Мабуть, в Італії на Кубку світу-1990. Я ще на Євро-1988 непогано зіграв, завоював срібло, забив у півфіналі італійцям. Чув, що мною цікавилася італійська "Фіорентина", але флорентійці взяли румуна Лекетуша. З нідерландського ПСВ (Ейндховен) підходили люди. Грошей тоді у них не було, тому пропонували розрахуватися за трансфер комп"ютерами "Філіпс". Але мене все одно ніхто нікуди не відпустив би.
Не шкодуєте?
— Якщо мені шкодувати, то що говорити тоді, наприклад, Блохіну, Безсонову, Дем"яненку?
Як відбувся перехід до "Олімпіакосу?
— Греків тоді Блохін тренував. Спитав, скільки я хочу. Пообіцяв домовитися з президентом, а я мав вирішити всі питання у Союзі. Що сказати? Брудний перехід був. По декілька контрактів підписували. Заробили на мені — і в кущі.
У 1988-му ви забили збірній Греції три м"ячі.
— Часто "підколював" греків. Вони казали: "У вас в Україні їсти нічого", а я: "Зате ми у футболі сильніші".
Чому не виграли чемпіонат з "Олімпіакосом"?
— Не дали цього зробити. Вигравали в АЕКа 2:1, але за 10 хвилин до кінця хтось із фанатів кілька димових шашок запустив. Матч зупинили, а у додатковому ми поступилися — 0:1.
Важко звикали до грецького стилю життя?
— Так. Непунктуальні вони люди. Якщо призначають зустріч на десять, можна сміливо приходити на одинадцять. Ніхто не вибачиться, зате обійме, розцілує. У Японії все навпаки. Зате греки — щирі, а японець усміхається тобі, а що у нього на душі — невідомо. Проте організація у них вражає. Та й заробив я там непогано, став забезпеченою людиною.
Японки сподобалися?
— Зовні розчарували. Красунь очікував побачити, а там усі — низького зросту, ноги криві.
Ви одружені на доньці відомого у минулому гравця і тренера Євгена Лемешка. Як познайомилися?
— Наталя у батька дізналася мою адресу. Надіслала листа, запропонувала переписуватися. Відповів телефонним дзвінком. Уперше побачилися в Москві на матчі СРСР — Румунія. Сподобалася самостійність моєї майбутньої дружини, впевненість. Вирішив, що треба одружуватися. Наталя зі спортивної сім"ї, розуміє усі мої проблеми.
Довго чекали на дітей?
— Так. Щось не ладилося. Лікарі запевняли: усе нормально, не хвилюйтесь. Але пішли якісь недобрі чутки. Коротше, була справжня перевірка наших стосунків. Нічого, витримали.
Сім"я з вами живе?
— Ні. Не хочеться синів смикати. Вони до грецької школи ходять. Хоча вдома говорять російською.
1964, 4 лютого — народився у Дніпропетровську
1983 — став чемпіоном СРСР у складі "Дніпра"
1985 — завоював "Срібну бутсу"
1986, 12 грудня — одружився з Наталею Лемешко
1987 — став найкращим футболістом СРСР
1988 — перейшов з "Дніпра" до "Динамо", став віце-чемпіоном Європи
1990 — учасник Кубка світу, перейшов до грецького "Олімпіакоса"
1994-95 — грав у Японії за "Гамбу Осаку"
1995 — з"явився на світ син Микита
1999 — народився син Ілля
2003 — прийняв "Олімпіакос" і зробив його чемпіоном країни
2005 — очолив "Стяуа"
2006 — почав тренувати "Дніпро"
Коментарі