Натуралізація не повинна ставати системою. Особливо тоді, коли є власні молоді футболісти. Це нагадує бажання досягти успіху не завдяки власній роботі чи можливостям, а завдяки запрошенню людини зі сторони для покращення результату. Можливо, цей шлях виглядає простішим. Але водночас наслідки не йдуть на користь збірній.
Українському футболу скоріше потрібні закордонні менеджери, які зможуть бути незалежні, передати власний досвід, чомусь вчити, а не просто виконавці, які в короткій перспективі покращать результати.
Свого часу подібний досвід мали збірні Хорватії, Польщі, Болгарії. Ні до чого хорошого це не привело. Із часом від цього відмовилися.
Тому я проти можливої натуралізації Ісмаїлі. Це виглядає не як бажання самого футболіста грати за збірну України, а, скоріше, можливість бути задіяним хоч у якійсь національній команді. Бо Ісмаїлі так і не зміг закріпитися в збірній Бразилії, куди його викликали напередодні Кубка світу. Аналогічно — Марлос. Він не дочекався виклику за збірну Бразилії, тому грає за Україну.
Андрій Шевченко, запрошуючи бразильців до збірної, серйозно ризикує. Якщо йому не вдасться вивести збірну команду на Євро-2020, натуралізацію тренерові згадають.
Безперечно, Ісмаїлі — гравець досвідчений, кваліфікований.
Його майстерність може допомогти збірній на короткостроковій перспективі. Він зіграний із футболістами "Шахтаря", які виступають за збірну України. Але нам потрібно думати про розвиток і прогрес власних гравців. На позиції лівого захисника і так велика конкуренція.
Звичайно, це вигідно "Шахтарю". Донеччани завдяки натуралізації своїх бразильців отримують зайве місце у складі для своїх легіонерів. З іншого боку, футболісти, граючи за збірну та клуб, отримують більше навантаження. Марлос та Ісмаїлі — немолоді гравці. Першому — 30, другому — 29.
Збірна — це не тільки участь у великих змаганнях. Це ще можливість зарекомендувати себе на міжнародній арені. Я не розумію, яка може бути в Ісмаїлі мотивація грати за збірну? У фінансовому плані він має хороший контракт із "Шахтарем". Вік приближується до 30 років. Коли тобі 29, важко претендувати на перехід до іншого клубу. Нашим молодим гравцям Матвієнку, Миколенку, Михайличенку, Кравцю тільки майже 20 років. Нічого особливого вони ще не вигравали та не досягали. В плані мотивації та бажання вони мають бути голоднішими до футболу, ніж Ісмаїлі.
У збірній проблемним є місце форварда.
Теоретично на цю позицію могли претендувати легіонери Жуніор Мораєс і Густаво Бланко — Лещук. Перший проводить хороший сезон у "Шахтарі", є найкращим бомбардиром чемпіонату. Потрібні п'ять років він живе в Україні. Другий — має українське походження, виступає у другому за силою дивізіоні Іспанії в складі одного з лідерів "Малаги". Я думаю, що цього теж не варто робити. У нас є свої молоді гравці. Наші футбольні академії доволі інтенсивно працюють. Ми бачимо, скільки молодих гравців є у складі "Динамо". У "Шахтарі" Матвієнко зміг восени стати основним гравцем.
Проводячи так звану натуралізацію, ми не тільки зменшуємо перспективи власних гравців, але підрізаємо крила клубам. Виступи за національну команду є такими самими інструментами для збільшення ціни при можливих трансферах. Упевнений, що без досвіду виступів за збірну Ярмоленко та Коноплянка навряд чи перейшли б за такі великі гроші до європейських команд. Маліновського не пов'язували зі серйозними клубами, доки він не почав стабільно й успішно грати за збірну України. Без виступів за збірну ціна на гравця ніколи не буде велика.
2 
1
Коментарі