Збірна України з волейболу дійшла до чвертьфіналу чемпіонату Європи. На цій стадії поступилася сербам — 2:3. У фінальній частині континентальної першості наші не грали з 2005 року. Нинішній успіх став можливим завдяки 49-річному тренеру Угісу Крастіньшу.
2016-го приїхав в Україну — очолив львівську команду "Барком-Кажани", з якою здобув два чемпіонські титули. За півроку йому запропонували очолити збірну України.
Більшу частину ігрової та тренерської кар'єри Крастіньш провів у Фінляндії. Його діти — теж волейболісти. Син грає за збірну Фінляндії, а донька — майстер пляжного волейболу.
Перед чемпіонатом Європи Угіс Крастіньш дав інтерв'ю сайту tribuna.com. Наводимо найцікавіші його цитати.
Я закінчив роботу в Фінляндії, поїхав у США. Тут агент каже, що є пропозиція з України. Відповів: "Якщо вийду з літака, а мене зустріне старий комуніст, одразу поїду". Комуніста не було. І я тут три роки.
Якщо є проблема, її треба вирішувати, а не шукати, хто винен. Ось у чому різниця між розвиненою країною і нерозвиненою. Країни, що розвиваються, спочатку шукають, хто винен. А розвинені шукають, як вирішити цю проблему. І поки одні шукають винного, у тих уже пішов розвиток.
Помітив, що в Україні гравці спочатку шукають винного, якщо програли м'яч. Якщо тренер це заборонив, кажуть, що суддя помилився.
В Україні є основний спонсор і один-два, що підтримують. У Фінляндії у нас було більше ста спонсорів. Хто дав більше грошей — реклама на майці. Хто менше — тому книжки або плакати в залі. Люди розуміють: це моя команда. Клуби не можуть ось так просто зникнути.
Досі дивуюся стану речей в Україні. Як у готелі може бути кімната без вікон? Тут все повільніше розвивається. Хоча бачу, що країна дуже багата. Але гальмується через незрозумілі мені процеси. Сусіди поляки пішли якось далі. Для мене спочатку був культурний шок. Навіть у Львові.
Україна ближче до Радянського Союзу, ніж до Латвії. На жаль. Я приїхав до Києва грати першу офіційну гру за Суперкубок. Це було в залі, де 1991-го грали останній тур радянського чемпіонату.
Усі хлопці, кому я телефонував і запросив до збірної, зразу відповіли "Так". Жоден із них не запитав: що мені за це буде? Цього вже достатньо, щоб вірити й підтримувати їх. Вони представляють країну.
Кажу гравцям: не думайте про шанси. Давайте тихіше. Виграємо першу партію, перший матч. Не хочу заганяти гравців і говорити, що це шанс усього їхнього життя. Навіщо цей вантаж на плечі?
Не треба боятися помилок, без них неможливо грати у волейбол. Гра побудована на "програв — виграв". Головне, щоби виграних м'ячів було більше.
8 
35413
Коментарі