"Тяжко тим, хто на передовій. На що скаржитися мені"

 

— У Донецьку все дуже сумно, — каже 35-річний Роман Санжар, головний тренер "Олімпіка". — Якщо хочеш знати реальну картину, треба множити офіційну статистику загиблих на десять. Батьки біля аеропорту жили. Слава Богу, вдалося перевезти їх до мене, в центр. Там більш-менш спокійно. Говорив зі знайомими. Кажуть, на маріупольському виїзді п'ять танків українських спалили.

Говоримо з Романом Санжаром в одному з кафе поблизу станції метро Позняки. У цьому районі тренер знімає квартиру.

В офіціанта питає столик подалі від динаміків.

— Скрізь однаково? Тоді зробіть тихіше, будь ласка, — просить.

Замовляє собі чай на травах.

Кілька турів тому "Олімпік" програв у Луцьку — 0:4. Яка причина поразки з таким великим рахунком?

— Хлопці втомлюються. Як фізично, так і емоційно. Рівень нашої команди поки нижчий, ніж у всіх інших у прем'єр-лізі. Після трьох-чотирьох матчів настає внутрішнє спустошення. Налаштовуватися постійно дуже складно. А з таким суперником, як "Волинь", потрібно бути максимально готовим внутрішньо. Втім, як і з іншими. За винятком топ-клубів, більшість ­команд приблизно рівні. У Луцьку ми провалилися емоційно, через це складно було внести корективи в гру.

До того ви зіграли в Харкові — 0:0. Склалося враження, що на матч з "Металістом" випустили більш атакувальний склад. Це так?

— Ні. У нас завжди один "опорник" і два атакувальних півзахисники. Залежно від того, як розвивається поєдинок, ми можемо перебудовуватися. Або граємо першим номером на половині суперника, або обороняємося всією командою. У Луцьку не збиралися сідати глибоко в оборону. Спочатку ставилося завдання нав'язати пресинг, іти активно у відбір. Але не спрацювала жодна тактична схема, оскільки команда була не готова до матчу.

Не вважаєте нинішнє місце "Олімпіка" (четверте. — "ГПУ") результатом обставин, у яких опинилися ­лідери через ситуацію в ­країні?

— Можливо. З іншого боку, це все одно, що нарікати на погане поле, погоду. І те, й друге для всіх однакові. Як і ситуація. Припускаю, що наші гранди не відчувають настільки її складність. На нас вона позначається більше. Завдання, напевно, і полягає в тому, щоб не дивитися на всі ці настрої, а робити свою справу. Говорити слово "погано" навіть якось некоректно. Погано і тяжко тим, хто в Донецьку, на передовій. На що скаржитися мені? Я зараз тут, в чистому і теплому кафе. А хтось в аеропорту — під кулями, у холоді, у бруді. Ми живемо в нормальних умовах, тренуємося на нормальних полях. І маємо все, щоб якісно виконувати свою роботу.

Чому батьки не виїхали з Донецька?

— Менталітет такий — не хочуть виїжджати, залишаються на місці. Мама погостювала два тижні в Києві і поїхала. Не бажає кидати роботу. Працює в супермаркеті. Батько на пенсії.

У мирний час керівництво не планувало перевезти клуб до іншого міста? Адже першим клубом Донецька завжди буде "Шахтар".

— У президента було багато подібних пропозицій. Звичайно, боротися за вболівальника в Донецьку дуже важко. Футбольну "нішу" міцно зайняв "Шахтар". Так сталося, що, вийшовши в прем'єр-лігу, ми жодного разу не грали в рідному місті.

Переїжджати кудись зараз не хочемо. Нас у Києві влаштовують запропоновані умови — й інфраструктура, і фінанси.

На початку чемпіонату "Олімпік" був "темною конячкою". Нині команду вивчили. Чи створить це додаткові проблеми для вас?

— Розуміємо, що буде дуже важко після зими. Так, суперники нас вивчили. Але й ми їх — також. Досвід кожного зіграного матчу використовуємо в наступних. Аналізуємо.

Владислав Гельзін — граючий президент клубу. Чи не доводиться вам у зв'язку з цим брати на себе функції менеджера?

— Ні, жодного разу такого не було. У нас невеликий штат, але робота чітко розмежована і у кожного своя зона відповідальності. Та й сам президент дуже працьовитий, усе встигає.

Чи є в клубу фінансові труднощі, особливо після від'їзду з Донецька?

— Ні. Всі обумовлені кон­трактами умови президент виконує без затримок. Немає золотих гір, молочних річок із медовими берегами. Але водночас ні в кого ні до кого немає претензій, ніхто ні з ким не судиться.

Скільки в середньому отримує футболіст "Олімпіка"?

— Сказати не можу — комерційна таємниця. Зазначу лише, що в нас найбільш скромні умови серед команд прем'єр-ліги. Але цього цілком вистачає гравцям і тренерському штабу, щоб разом із сім'ями знімати в Києві житло і не бідувати.

Ви використовуєте одного гравця на різних позиціях. У чому сенс цього?

— Це плюс для футболіста. Діючи на різних позиціях, він різнобічно розвивається. Гравець має чітко розуміти, що від нього вимагається, як правильно рухатися у тій чи іншій зоні, взаємодіяти з партнерами.

Як плануєте посилювати склад? Готові брати гравців в оренду?

— Наша позиція категорична — ми не хочемо бачити у себе футболістів, яких сюди просто віддають. Та й взагалі, орендовані нам не потрібні. Нехай це будуть гравці, які не були в топ-клубах. Але в них повинні горіти очі. Хлопчина з першої ліги, в якого виросли крила від того, що він у еліті, може зробити неможливе. А чи буде ба­жання у спортсмена, якого "позичив" нам топ-клуб, — питання.

Санжар-гравець провів у "Олімпіку" вісім років. Як так сталося?

— Вже не пам'ятаю подробиць. Контракт із донецьким "Металургом" чи то закінчувався, чи то ще щось там, але агенти пропонували їхати в Казахстан. Я не поїхав: дружина була вагітна. Тоді зустрів Владислава Гельзіна. Він щойно створив "Олімпік" і запропонував перейти до нього. Я й погодився. Міркував так: із кар'єрою гравця рано чи пізно доведеться все одно закінчувати. А так буде вже якась перспектива на майбутнє.

Ви починали у системі "Шахтаря". Чому не вдалося потрапити до першої команди?

— Напевно тому, що тоді була мода на потужних футболістів. Високого зросту. У "Шахтарі" грав Геннадій Зубов. Мав такі ж габарити, як і я. А другий Зубов команді був не потрібен.

41 рік та два місяці було президенту "Олімпіка" Владиславу Гельзіну, коли він забив гол у ворота маріупольського "Іллічівця". Поєдинок відбувся 22 листопада 2014 року. "Олімпік" переміг — 3:2.

Гельзін став найстаршим гравцем, який забив гол в елітній лізі українського футболу. Попереднє досягнення належало Іванові Шарію з полтавської "Ворскли". Він забив м'яч у віці 40 років і дев'яти місяців.

Безпрограшна серія "Олімпіка" тривала вісім місяців

Роман Санжар народився в Донецьку. Закінчив школу, футбольну академію клубу "Шахтар", донецький інститут здоров'я, фізичного виховання та спорту. Кар'єру гравця почав у "Шахтарі-2". Півзахисник. Виступав у дружківському "Машинобудівнику", донецькому "Металурзі", "Кривбасі", "Зорі", "Олімпіку". У грудні 2012 року оголосив про завершення кар'єри і перехід на тренерську роботу. Після відставки Романа Пилип­чука призначений в. о. головного тренера "Олімпіка", з червня 2013-го — головний тренер ­команди. Під керівництвом Санжара клуб виграв малі золоті медалі і вийшов до прем'єр-ліги. Провів 20-матчеву безпрограшну серію — з 3 серпня 2013-го по 13 квітня 2014 року.

Через бойові дії на Донбасі "Олімпік" виступає на столичному стадіоні ім. Банникова. Тренується в с. Щасливе Бориспільського району Київської області.

Дружина Вікторія — домогосподарка. До від'їзду з Донецька працювала продавцем у супермаркеті "Амстор". Подружжя виховує 10-річну дочку Карину та 4-річного сина Гліба.

×