Тільки прибувши до столиці Грузії, розумієш, яку ціну заплатила ця країна за незалежність від Росії. У Тбілісі вже звикли жити без більшості зручностей, присутність яких ми просто не помічаємо. Тому, перш ніж запитувати у тбілісців про футбол, слід пам'ятати, що вода і світло тут можуть зникнути у будь-який момент. Про те, що центрального опалення у столиці Грузії немає ще з минулого десятиліття, не варто й згадувати. Як і про те, що 3/4 міста більше схожі на руїни, ніж на житло людей XXI століття.
За два дні я не побачив у Тбілісі жодного хлопчика з м'ячем. Діти тут давно не грають у футбол, як це роблять їхні однолітки в інших південних країнах. Зрештою, як це робили їхні батьки та діди. Ті ж при згадці про футбол подібні до 60-річної домогосподарки, якій нагадали про часи, коли вона була юною і привабливою.
Звісно, грузини не забули про колишні перемоги своїх футболістів. Прізвища Кіпіані, Дараселії, Чивадзе для них не порожній звук. Водночас особливої гордості за ті успіхи грузинських футболістів не відчувається.
Тбілісці дивилися на Каху Каладзе без жодних ознак симпатії
Центральний стадіон, який у часи перемог тбіліського "Динамо" носив ім'я Леніна, а тепер названий на честь футболіста Пайчадзе, нагадує давньогрецький амфітеатр, нашвидкуруч пристосований до проведення поп-концерту. Кілька тисяч яскравих пластикових сидінь тільки підкреслюють запустіння трибун. У тріщинах покриття попроростала буйна трава. Із бетонного даху над верхнім ярусом стирчить іржава арматура. У темряві, що тут панує, здається, можна загубитися назавжди.
По закінченні матчу молодіжних збірних Грузії та України гравець команди "Мілан" Каха Каладзе виїжджав зі стадіону на розкішному авто. Глядачі, які щойно видряпалися з-під темних трибун, дивилися на нього без жодних ознак симпатії. Слів, що звучали в розмовах, грузини навчили мене під час військової служби. У газеті наводити їх якось не випадає.
2 
1
Коментарі