Років із тридцять-сорок тому вся Європа страждала від футбольних хуліганів, особливо англійських. Цю проблему поступово було вирішено — про те, як це відбувалося, зняті кінофільми, написані книжки, захищені дисертації. Не знали бідолашні європейці, що владнати ситуацію можна було набагато простіше. Як вирішують її українські футбольні чиновники.

У нашій Федерації футболу сидять розумні й місцями освічені люди. Вони знають, що ультрас, як тепер називають себе активні уболівальники, існують лише там, де їх можуть побачити і почути. Донедавна таким місцем були українські стадіони під час футбольних матчів. Тепер все змінилося. Точніше — змінюється.

Першим українським футбольним клубом вищої ліги, в якого не було і немає уболівальників, став донецький "Олімпік". Він уже п'ятий рік грає винятково для власного президента, його рідних та знайомих, а також рідних та знайомих футболістів і тренерів. Коли й заходять на матчі вболівальники, то це прихильники суперника. Краса — жодних штрафів за піротехніку, бійки, плакати, вигуки чи співи.

Цього року до "Олімпіка" приєдналися ще два мертвонароджені проекти — чергові реінкарнації київського "Арсенала" та ФК "Львів". У них теж немає й не може бути уболівальників. Як наслідок, маємо змогу побачити ідеальний, як для Федерації, футбол. Такий, як нещодавній матч між "Олімпіком" та "Арсеналом", де благо­сну тишу порушували лише поодинокі каркання ворон, українські матюки футболістів й італійські — імпозантного тренера на прізвище Раванеллі.

Все правильно — у лісі не заведеться риба, а в морі — зайці. Там, де на трибунах немає глядачів, не буде й ультрас та інших хуліганів. Особливих успіхів у боротьбі з ними досягнуто в нижчих лігах, де арен без відвідувачів щороку більшає.

Одне заважає футбольній ідилії — на ігри кількох усім відомих клубів уболівальники все ж таки досі ходять. А значить, є й ультрас. Федерація, звісно, бореться з цим, регулярно караючи клуби, точніше один із них, матчами без глядачів. Однак до повного успіху поки далеко.

×