"Пропозиція від росіян досі залишається в силі"

 

21-річний Олег Верняєв — найкращий спортсмен України 2014-го. У жовтні здобув "золото" чемпіонату світу зі спортивної гімнастики у вправах на брусах. А кілька тижнів тому виграв європейську першість у багатоборстві.

Напередодні цього турніру ми зустрілися з гімнастом на олімпійській базі у Кончі-Заспі.

— Тільки взуття зніміть, будь ласка. Мені ще пару вправ і поговоримо, — каже Олег перед входом до гімнастичної зали. — Ось у таких умовах доводиться тренуватися. Подивіться збоку на коня, бачите вм'ятини? А ось той зелений мат, продавлений. Такого не має бути. Добре, що спортсмени з нормальних країн не бачать, в яких умовах доводиться займатися.

Нормальні країни — це які?

— Європа, Азія, Росія, латиноамериканські. Щоправда, останні всі в Сполучених Штатах тренуються.

Через умови для тренувань суперники мають перевагу перед змаганнями?

— Залежно від рівня спорт­смена. Звісно, якість підготовки там вища.

— Там хоч на голову, хоч на ноги приземляйся, жодної загрози для здоров'я чи життя. А те, що в нас, там навіть за зал не сприймають, — долучається Геннадій Сартинський, тренер Олега. Через нього спорт­смен зараз відмовляється виступати за інші країни. Зокрема, Росію. Сартинський не хоче переїжджати.

Знову звертаюся до Верняєва.

Нещодавно ви критикували українську федерацію гімнастики. Мовляв, вона з'являється у часи перемог. Не боїтеся, що чиновники пригадають ці слова?

— Багато хто говорив, що я вчинив неправильно. Але поки що живу, тренуюся, — сміється. — Втім, я нічого поганого не казав: лише так, як воно є. І це далеко не все, багато про що ми не говоримо і не показуємо.

Перепрошує, бо треба зробити ще одну вправу на коні. "Ширше, спокійніше! Молодець!" — підказує тренер. За 2 хв. повертається на лавку, п'є мінералку.

Не шкодуєте, що відмовилися виступати за Росію? ­Вдруге можуть і не запропонувати?

— Ця пропозиція залишається дійсною. Це не той випадок, коли ти відмовив, на тебе образилися — і все. Якби щось змінилося і ми з тренером вирішили, я домовився б. Наприклад, телефоную до певної країни і мені дають стовідсоткову гарантію, що я виступатиму на Олімпіаді — можна їхати.

— Навіть, коли Олег відмовив, там сказали: пам'ятайте, якщо зміните свою думку — ви перші у черзі, наша пропозиція залишається в силі, — додає Сартинський.

"Треба вибирати країну, де потім жити". Так відповіли щодо працевлаштування у Росії. Там жити не можна? — запитую Олега.

— Можна, тим більш із зарплатами, що пропонують. Всі рвуться в Європу, я сам туди прагнув. Але тренер сказав: це лише перше враження, що там усе еталонне. Коли став бувати в Європі частіше, зрозумів: той світ не для наших людей. Принаймні, для мене. Там усе інакше, мені там було б важко. А з росіянами спілкуватися набагато легше, мова однакова.

— Взагалі, якщо брати відносини Росії з Україною, одна річ, коли зустрічаєшся там з родичами або друзями. Інша — якщо йдеш на той бік і виступаєш проти своєї країни. Тому він залишається тут, як би складно не було. Прапор ми чий підіймаємо? Український, — додає Геннадій Людвігович.

Колишній капітан київського "Динамо" Олег Лужний нещодавно запропонував депортувати гравців, які їдуть до Росії зароб­ляти.

— Кожен має право на свою думку, — каже Олег. — Я більше згоден з Олександром Усиком, що на бій виходять не прапори Росії та України, а боксери. Не треба плутати спорт з політикою. Якщо мій друг зараз у Росії, я що, маю прийти і сказати: все, ти мій ворог? Це безглуздо.

Ви вболіваєте за "Шахтар". Часто дивитеся його матчі?

— Серйозні всі дивлюся. Лігу чемпіонів, зокрема.

Як сприйняли поразку від "Баварії" — 0:7?

— Перший гол не бачив, потім м'ячі один за одним залітали. Вважаю, гру зламав суддя. Зрозуміло, "Баварія" була фаворитом. Але так ламати гру — теж не діло. А в чемпіонаті України якщо "Шахтар" не переможе — нічого страшного. Важкі періоди бувають у всіх, тим більш, хлопці не грають удома, і це дається взнаки.

Важко було 2014 року переключатися на спорт на тлі політичних подій?

— Намагався не думати про це, інакше дах поїхав би. Старався добре робити свою справу, і це відволікало. Тим більше, ми також захищали й захищаємо честь країни. Тільки зі спортивного боку.

Родичів із Донецька давно бачили?

— Десь півтора року тому. Слава Богу, інтернет з мобільним зв'язком є, можна поспілкуватися.

Морально було важко переїжджати з Донецька до Києва?

— Тягаря не відчував, адже їхав займатися гімнастикою. Гімнасти один одного більш-менш знали. Тож не було проблем з адаптацією. Тим більше, що школу я до того часу закінчив: четвертий та сьомий класи "проскочив" екстерном. Була така можливість через спорт.

Скидає взуття, ноги обмотані спеціальним пластирем.

— Ось на нього витрачаємо з тренером у місяць власні мінімум 3 тисячі гривень. Це — комплект зі 100 штук. Але без того ніяк — в мене зараз проблеми з ногами. Це відповідь на запитання, на що витрачаємо призові. Відновлення, реабілітація — все за свій рахунок. Аптеку взагалі наполовину "зрізали". Лікар крутиться як може. Хлопці з Азербайджану, Росії нам теж допомагають чим можуть. Добре, що Національний олімпійський комітет і його президент Сергій Бубка частково вирішують питання з фінансуванням.

Ви мали робити операцію на гомілкостопі.

— Зробили, але згодом чекає ще одна. Добре, що в Словенії вправи були без навантажень на хвору ногу (на початку квітня Верняєв виграв етап Кубка світу в Любляні у вправах на коні. — "ГПУ").

Хірургічне втручання було в Німеччині. Показав у нас лікарю. Каже, що не бачить сенсу різати. Зробив магнітно-резонансну терапію у Німеччині — надрив зв'язки, скупчення рідини з кров'ю. Робили дірки у кістках, вичищали. Зв'язку треба буде оперувати, після цього чотири місяці відновлення. Але до Олімпіади (влітку наступного року. — "ГПУ") оперуватися не буду.

Ваш найулюбленіший снаряд у гімнастиці?

— Бруси. Але й на інших снарядах теж цікаво, якщо робимо якусь нову вправу, елемент.

Як подолали хвилювання перед першим серйозним змаганням?

— Виступали в Глазго, а там був поганий кінь. Через брак часу нормально спробувати всі снаряди не вдалося, кінь ви­явився слизький. У перший день руки поїхали, я на спину приземлився. Другий день — на голову, в мене аж зірочки перед очима попливли. Але за півгодини пішов виступати.

Тренувальний процес перед чемпіонатом світу відрізняється від звичайного?

— В кожного своя голова на плечах. Якщо тобі на змаганнях нічого не треба, роби що хочеш, харчуйся теж як і де хочеш. Зранку, вдень не їж, увечері три бутерброди, чотири чашки чаю, кілограм печива — зранку в тебе плюс три зайві кілограми. Якщо ставиш високі завдання — все робитимеш адекватно й розумно. Все індивідуально, залежить від навантаження на змаганнях, кількості вправ, тривалості турніру.

Сильно відчуваєте, коли зал підтримує суперника?

— Завжди підтримують місцевих. Китайці на чемпіонаті світу сильно за своїх уболівали. Але завжди є міжнародні друзі, підтримку яких відчуваєш. Хоча під час виконання вправи цього не помічаєш, лише потім, коли зістрибуєш.

— В Америці, пам'ятаю, був випадок, — згадує Геннадій Сартинський. — Ми помилилися на коні, американець захопив лідерство, але вдалося ­на­здогнати. Останню вправу Олег виконував першим разом з американцем та японцем. Коли зробив — а зробив просто чудово, зістрибнув, — зал мовчить, хоча зазвичай аплодує. А тут — тиша. Підходить до мене, питає: "А чому вони мовчать?" Я йому: "Бо зрозуміли, що ти виграв".

На вулиці вас упізнають?

— Та ні, в нас такого немає, ми не футболісти, — відповідає Олег. — Рекламні контракти теж не пропонували.

Вас визнали найкращим спортсменом країни-2014. Отримали сертифікат на 50 тисяч гривень. Як плануєте витратити ці гроші?

— Як завжди — придбаю екіпірування. До того ж у хлопців операції, ми всі скидаємося, допомагаємо, як можемо. Вартість однієї — 27–30 тисяч гривень.

Про що мрієте?

— Звичайно — перемогти на Олімпіаді. Але так само сильно хочу, щоб скінчилася війна і країна почала розвиватися. Тоді все буде нормально.

Машину подарував батько

Олег Верняєв народився 29 вересня 1993 року в Донецьку. 2009-го родина переїхала до Києва. На Універсіаді-2013 в російській Казані виборов срібну і дві бронзові медалі. ­Торік у Китаї завоював золото чемпіонату світу у вправах на брусах. Того ж року на першості Європи у Болгарії отримав "золото" на брусах і дві "бронзи" — командну та в опорному стрибку. В квітні 2015‑го у французькому Монпельє став дворазовим чемпіоном континенту — у багатоборстві та на брусах. Перед цим виграв етап Кубка світу в словенській Любляні у вправах на коні. Вперше в історії української гімнастики завоював Кубок світу, вигравши всі три етапи серії. Батько — менеджер у торговельній компанії, мати — домогосподарка. На тренування добирається автомобілем "Форд Фієста", що подарував батько. Улюблені фільми — "Володар кілець", "Легенда №17". Неодружений, дівчини не має. Зустрічався з бельгійкою.

×