Платіні тепер не заманиш до Донецька

Кілька років тому довелося побувати на центральному стадіоні у Сараєві — столиці Боснії та Герцеговини. На тому самому стадіоні, де взимку 1984-го урочисто відкривали зимові Олімпійські ігри. Тепер він за­недбаний — доглядають лише за спортивним ядром та роздягальнями. Усі допоміжні споруди або знесені, або розвалюються. А головне — на пагорбі довкола стадіону тепер цвинтар, де поховані жертви війни, що розпочалася невдовзі після Олімпіади. А на парканах і стінах довколишніх будинків — сліди від куль і снарядів.

У Донецьку теж зовсім недавно проводили юнацький чемпіонат Європи з футболу та юнацький чемпіонат світу серед легкоатлетів. Не кажу вже про міжнародні футбольні й хокейні матчі. Тепер про це й мови не може бути. Чемпіонат Європи з баскетболу наступного року вже перенесли до іншої країни. Те ж саме буде із чемпіонатом світу з хокею у групі "Б", що мав пройти в Донецьку менше ніж за рік. Можливо, донецькі стадіони виглядатимуть невдовзі, як арена у Сараєві. І не лише вони.

Запитаєте, до чого тут спорт? Хіба спортивні змагання винні в тому, що там тепер війна? Гадаю, що так. Бо спортивні споруди Донецька та грандіозні змагання на них були потрібні насамперед тодішнім "господарям регіону", які тепер переховуються хто де. Ці люди будували стадіони і влаштовували масштабні шоу, хизуючись своїм багатством перед місцевими мешканцями, яким вони "дарували свято". Звісно, жителів Донбасу не запитували. Думали, що міжнародні спортивні змагання викличуть масовий ентузіазм місцевого населення до їхніх організаторів та піднімають "престиж регіону".

Насправді простим людям на ­Донбасі, і не лише там, а й будь-де іще, потрібне, насамперед, достойне життя. Із постійною і безпечною роботою, що дає можливість гідно жити й відпочивати з упевненістю у завтрашньому дні. А вже потім — чемпіонати й олімпіади на велетенських стадіонах. Там, де це справді так — міжнародні спортивні змагання є лише яскравим доповненням до і без цього нормального життя. А там, де сучасні спортивні споруди зводять на тлі убогих хатин, понівечених доріг і розбитих ліхтарів у навколишніх містах і селах, рано чи пізно стає так, як у Сараєві, куди навряд чи приїдуть тепер керівники Міжнародного олімпійського комітету. Так як у Донецьку, куди зараз Мішеля Платіні нічим не заманиш.

Якби замість "Донбас Арени" будували житло в депресивних донбаських містах, якби мільярд доларів, витрачених заради виграшу "Шахтарем" Кубка УЄФА, пішов на підвищення зарплат справжнім шахтарям, якби людей масово возили не на футбольні матчі, а на відпочинок, можливо, люди в Донецьку були інші. І не було б там війни.

×