На старті нового футбольного сезону особливо прискіпливі любителі футболу уважно вивчають заявочні списки команд. Позначають для себе більш або менш помітні переходи футболістів і шукають нові імена можливих майбутніх футбольних зірок. У мене інша звичка: на початку сезону шукаю майбутніх "зірок" українського футбольного арбітражу — оцих усіх ваксів, швецових, орєхових та їм подібних. Ви не повірите — знаходжу безпомилково.
Наприклад, у другій лізі цього сезону працюватиме молодий і перспективний арбітр із Херсона на прізвище Жосан. Так вже збіглося, що цей юний арбітр — рідний син відомого в минулому херсонського арбітра Жосана. Щось підказує, що шлях цього молодого судді до вищої ліги буде швидким та успішним.
Непогані справи і в лізі першій, де серед заявлених на сезон арбітрів є молодий і перспективний суддя зі Львова на прізвище Шандор. Не дивуйтеся, але й він є рідним сином колишнього львівського арбітра Шандора. І його, я чомусь впевнений, ми побачимо незабаром у вищій лізі.
Обидва молоді й перспективні арбітри приєднаються у вищій лізі до вже працюючих там молодих арбітрів Арановського та Дерда, чиї батьки теж були арбітрами. Є у вищій лізі ще й арбітри Лисенчук та Грисьо, чиї батьки — відомі футбольні функціонери. Усього буде шість. Ще трохи — і можна цілий тур чемпіонату укомплектувати "спадковими" арбітрами.
А тепер без жартів. Тому що сміятися тут немає над чим. Такого не було навіть за СРСР. Тоталітарний режим таки знав міру, і синові футбольного арбітра потрапити на місце батька було зась. Навіть коли він був десять разів талановитий. Хоча, якщо направду, аби стати футбольним арбітром, жодних особливих талантів не треба. Фізична підготовка, знання правил гри й англійської мови — цього цілком досить, аби судити футбол на найвищому рівні. Але щоб судити, треба туди потрапити.
Зі спортсменами легше — на полі грає не прізвище, а футболіст. Серед нинішніх українських футболістів лише Владислав Калитвинцев може повторити кар'єру свого батька Юрія. Є перспективи у сина Юрія Вернидуба, нинішнього тренера "Зорі", хоча сам Юрій ніколи не був відомою футбольною зіркою. Усі інші діти відомих гравців явно не дотягують до їхнього рівня і потрапляють лише до команд, які тренують їхні батьки. Так було із синами Олександра Заварова й Семена Альтмана, їхня кар'єра завершилася разом із тренерством батьків.
І це все при тому, що футболістів у вищій лізі багато сотень, а арбітрів — трохи більше двох десятків. Але діти наших арбітрів чомусь завжди талановиті й перспективні, тому легко виграють конкуренцію. І немає на це ради.
Найприкріше те, що ця ганьба в нас триватиме ще довго. Гарантією є слова керівника українських футбольних арбітрів П'єрлуїджи Колліни. Років із чотири тому на моє в'їдливе запитання щодо українських "суддівських династій" шановний італієць відповів: "Шкода, але в мене лише дві доньки". Отак.
3 
1
Коментарі