У 1980-х Радянський Союз мав двох видатних тренерів, двох антиподів — Валерія Лобановського та Костянтина Бєскова.
Бєсков, на відміну від Лобановського, мав поетапну тренерську кар'єру, починав працювати з юнаками. У Лобановського вона розвивалася швидше. У 29 років Валерій Васильович працював тренером у першій лізі. У 34 — очолив одну з найсильніших команд країни — київське "Динамо".
Коли Бєсков працював у "Спартаку", Москву вважали центром футбольного життя. У місті були чотири-п'ять команд із власними амбіціями, які боролися за лідерство. Можливості серед московських команд "Спартак" мав не найбільші. Лобановський працював у Києві. На "Динамо" працювала вся Україна.
Фахівці мали багато спільного. Насамперед, були ерудовані. Обидва любили театр, багато читали.
З недоліків — були егоцентристами. Вважали, що їхнє слово — останнє й обговоренню не підлягає. В обох працювали асистенти, які допомагали виконувати роботу, але не приносили свого і в жодному разі не перечили.
Обоє як тренери стали віцечемпіонами Євро. Але загалом Бєсков був успішний у СРСР, а Лобановський має більше міжнародних здобутків.
Якби не Лобановський і Бєсков, футбольний світ ніколи не дізнався би про багатьох гравців. Вони брали футболістів із нижчих ліг і розвивали до високого рівня.
Бєсков не одразу прийшов до гри в короткий пас і контроль м'яча. Коли в тебе не було фізично сильних гравців, то доводилося змінювати тактику ведення гри. Власне, десь так сформувався стиль короткого пасу, під який добирали футболістів. Це людям подобалося. Крім того, журналісти любили Костянтина Івановича. На противагу цьому, в Лобановського не одразу склалися стосунки з медіа. Він конфліктував із репортерами. Але результати змінили ставлення преси. Лобановський дивився на футбол більш широко, прагматично. Запрошував швидких і витривалих гравців.
Лобановський і Бєсков були фанатично віддані роботі. Це та категорія людей, які стали б успішні в будь-якій професії. Дві харизми, системні особистості, які не боялися брати на себе відповідальність. Ніколи не ховалися за чужі спини в разі невдачі.
Поважали один одного. Але медіа підливали масло у вогонь їхніх двобоїв. Уже тоді розпочалося велике протистояння між республіками. Через футбол відчувався вітер змін. Усе це разом переросло у протистояння.
Якщо порівнювати із сучасними спеціалістами, то тут багато хто згадав би Юрґена Клоппа та Хосепа Ґвардіолу. Але це не буде точно. Я сказав би, це скоріше Арсен Венгер — Жозе Моуріньйо. Француз, як і Бєсков, є прихильником естетики гри, а португалець, як і Лобановський, — результату.
6 
1
Коментарі