1 жовтня 1988 року на Олімпійських іграх у Сеулі відбувся фінальний матч із футболу. Збірна СРСР обіграла в додатковий час Бразилію і вдруге в історії стала олімпійським чемпіоном. Тренував команду Анатолій Бишовець, 62 роки.

Що було найважчим у підготовці до Олімпіади? — запитую у фахівця.

— Уникнути протиріч із головним тренером національної збірної СРСР (Валерієм Лобановським. — "ГПУ"). Я хотів незалежності від нього. Із Лобановським мав складні стосунки. Готувалися до офіційного поєдинку й запланували товариський поєдинок проти Чехословаччини. Перед ним Лобановський та начальник національної збірної Микита Симонян офіційно попросили забрати у нас п"ять чи шість гравців. Зокрема лідерів — Михайличенка, Тищенка, Добровольського. Я погодився, але з умовою: хлопці в товариському матчі за команду Лобановського відіграють бодай 45 хвилин, щоб не втратити ігрову практику. На поле вони не вийшли...

Кажуть, Олімпіаду збірна СРСР виграла завдяки двом футболістам — Михайличенкові та Добровольському. Ви згодні?

— Не сказав би. За своєю суттю — це командні гравці, які за імпровізації та сумісності на тонкому ігровому рівні доповнювали один одного та команду водночас. Там ще був Володя Татарчук — своєрідний гравець із прекрасною стартовою швидкістю та нестандартним мисленням. Він нагадує мені гравця "Зеніта" Аршавіна.

Яке завдання стояло перед футбольною збірною на Іграх?

— У нас ніхто не вірив. Завдання просте — боротися. За що — ніхто не конкретизував. Єдиний, хто вразив, був олімпійський чемпіон-1956 Ігор Нетто. Перед заключним матчем відбірного турніру проти Швейцарії, який для нас нічого не вирішував, ми в Бресті програли товариський поєдинок місцевій команді. Нетто був на тому матчі і сказав мені після нього: "Ти знаєш, а ви виграєте Олімпіаду".

Наскільки важко було в Сеулі вийти із групи?

— Головним суперником була Аргентина. Хоча в матчі-відкритті ми зіграли 0:0 із Південною Кореєю, результат мене не здивував. Знав, що з господарями доведеться складно. А з Аргентиною ми зіграли правильно, тактично врахувавши їх стильові особливості. Діяли через короткий та середній пас, нав"язували жорстку боротьбу. Аж занадто: Горлукович перестарався і "привіз" пенальті. Суперник його реалізував, але ми ще до того встигли двічі забити.

У півфіналі чекала Італія. До 78-ї хвилини суперник перемагав — 1:0. Як вдалося переламати перебіг зустрічі?

— Ні я, ні футболісти не виключалися із гри в жодному епізоді. І таки додавили суперника. У фіналі нам протистояла Бразилія, хоча проти Німеччини було б грати легше. Суперник виграв перший тайм завдяки голу Ромаріо.

Що ви сказали в перерві?

— Не пригадую. Точно знаю, що не буває штампів тренерської поведінки.

Рахунок зрівняв Добровольський із пенальті. Чому призначили штатним пенальтистом команди Ігоря?

— Це міг робити і він, і Михайличенко. Але Добровольський мав психологічну стійкість. І без проблем переграв бразильського голкіпера Таффарела — фахівця з парирування 11-метрових. Після цього ми зіграли у правильний футбол — строго та збалансовано. Із бразильцями ж у техніці не конкуруватимеш. Після матчу бразильский тренер плакав.

Як вас зустріли вдома?

— Усі раділи. Крім деяких тренерів. Вони важко пережили успіх. Лобановський говорив, що ми перемогли перукарів.

Із колишніми підопічними зустрічаєтеся?

— Епізодично. Кожний має свою роботу. Далеко не всі живуть у Москві. Хоча на 20-річчя перемоги плануємо зібратися разом.

×