Колишній захисник київського "Динамо" Стефан Решко, 58 років, зараз працює в Академії внутрішніх справ України. Курсанти величають його полковником. Хоча одягнений Стефан Михайлович у цивільне.
Спілкуємося здебільшого російською. Інколи у Решка вихоплюються й українські слова. Полюбляє жестикулювати, доводячи свою правоту співбесідникові.
Київське "Динамо" у 1975 році визнали найкращим клубом світу. Команда могла через рік завоювати Кубок європейських чемпіонів?
— Нам він був не потрібен. Основна ставка того року робилася на Олімпійські ігри у Монреалі. На Лобановського, який тоді очолював збірну, тиснуло партійне керівництво. Хотіли "золота", щоб гімн СРСР під час закриття Олімпіади лунав двічі — на честь переможця футбольного турніру та країни-організатора майбутніх Ігор. Але ми стали тільки третіми. Хоча серйозних суперників мали на комариний ніс — поляків, бразильців та збірну НДР.
Чому не виконали завдання "партии и правительства"?
— Лобановський припустився грубих промахів у підготовчій роботі. Був засліплений голою наукою, запропонованою Зеленцовим, і ганяв нас до кривавих чортиків у очах. Тренування не були довгими, лише годину сорок, але інтенсивність — ще та. Гирі таскали, віджималися до нестями. І нічого не досягли: замість очікуваної свіжості у Монреалі ледь ноги пересували.
Крім того, Лобановський зняв нас з весняної частини чемпіонату СРСР-1976. І досі не розумію, для чого. Як ми могли нормально підготуватися до Олімпіади, не граючи регулярно офіційних матчів?
За виграш Кубка кубків нам дали по 700 доларів
Шкода, що Лобановський так загнав тоді команду, не використавши її ігрового потенціалу. Неодноразово я про це публічно говорив. І діставалося за це: дзвонили дружина Лобановського, нинішній президент "Динамо" Ігор Суркіс. Докоряли за мою критику. Ада так і сказала на похоронах чоловіка: "Стефан, я на вас ображена. Коли вже свої критикують...".
У другій частині 1976 року футболісти "Динамо" відмовилися працювати з тандемом тренерів Лобановський — Базилевич. Написали у Держкомспорт листа...
— Я його, до речі, не підписав.
Чому?
— Вважав, що силовий метод не допоможе і не треба виносити сміття з хати.
Хто з гравців був ініціатором конфлікту? Мунтян, якого Лобановський не узяв на Олімпіаду?
— Ні, не Мунтян. Інший. (Решко просить вимкнути диктофон і називає прізвище. — "ГПУ").
Бунт себе виправдав?
— Не думаю. Хоча претензії футболістів були обґрунтованими. Але що з того? Призначили Пузача старшим на матч із "Дніпром". Ми програли 1:3, хоча дуже хотіли довести, що можемо і без тренерів. Онищенко навіть рахунок відкрив. Я на той матч не вийшов. "Не став мене, я ж листа не підписував", — сказав Пузачу.
Вам довелося персонально опікати двох чемпіонів світу — німців Хельценбайна та Мюллера. З ким було важче?
— З Мюллером, звичайно. Ведмідь такий, а Жені Рудакову на рівні збірних постійно забивав: і в товариському матчі, і у фіналі чемпіонату Європи-1972.
Я став тінню Мюллера, як Лобановський просив. І Ґерд не забив, хоча пару напівмоментів мав. Унікальний форвард: п"яткою забивав, задом. Після матчу обмінялися футболками з ним. Шкода, не зберіг її, віддав комусь.
Бачилися з Мюллером у Німеччині 15 років тому. Впізнав мене, загорлав: "Рецько! Рецько!" Худішим став, з борідкою. Пили з ним пиво, вино. Але небагато. Мюллер після розлучення та своїх проблем з алкоголем вживав помірно.
14 травня 1975 року київське "Динамо" перемогло у фіналі Кубка кубків угорський "Ференцварош" і вперше привезло до СРСР європейський трофей.
— За той успіх нам дали по 700 доларів. Я їх у Швейцарії, де грали фінал, одразу обміняв, і купив магнітофон за 610 доларів. А минулого року керівництво "Динамо" вшановувало переможців того матчу. Зібралися, посиділи. Отримали конверти з грошима — по 1000 доларів.
Як володар Суперкубку-1975 у тому ж році міг поступитися ташкентському "Пахтакору" 0:5?
— Той матч для "Динамо" нічого не вирішував. Я на нього й не полетів. А деякі товариші сіли у лайнер. У нетверезому стані. Ні, не "здавали", не думайте. "Пахтакор" все одно того сезону програв "Спартаку" і залишив вищу лігу.
Московські журналісти критикували Лобановського за виїзну модель. Згідно з нею, для киян цілком прийнятним результатом гостьового поєдинку була нічия. Тренер велів грати на неї?
— Ніколи такого не було. Просто у гостях ми "клеїли" всі підступи до своєї штрафної. А вдома, втративши м"яч, зразу застосовували пресинг. Правда, за виїзні нічиї Лобановський ніколи не сварив, це точно.
Ви зустрічалися з Валерієм Васильовичем після його повернення до "Динамо" у 1996-му?
— Звичайно. У нас були нормальні стосунки. Розповнів Васильович. Полюбляв, працюючи в Азії, це діло, — він клацнув пальцем по шиї.
Луческу дурить голову Ахметову
Чому ви закінчили активні виступи саме в 1979 році?
— Травми замучили. Та й мотивації вже не було. Я навчався тоді у вищій школі МВС імені Дзержинського. Пішов старшим лейтенантом, дослужився до полковника.
Ви були знайомі з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком?
— Це був справжній офіцер. Дисципліну любив. І футбол. Та й сам колись грав за Олександрію, що на Кіровоградщині.
Не вірю ні я, ні інші співробітники Академії, що Кравченко застрелився. Комусь було вигідно, щоб він пішов.
Ви — голова контрольно-дисциплінарного комітету Федерації футболу України. Минулого липня КДК на півроку дискваліфікував харківського суддю Подушкіна.
— У матчі за Суперкубок України між "Динамо" та "Шахтарем" Подушкін не призначив у ворота донеччан очевидний пенальті, хоча перебував за кілька метрів від епізоду і все бачив. Після гри летів з ним в одному літаку. Питаю: "Як ти міг?" "Заклинило", — відповідає. Ну, якщо тебе "клинить", кажу, ти або психічно нездоровий, або включив у голові комп"ютер і почав рахувати.
Динамівець Решко "Шахтар" не любить.
— Точніше, його тренера Луческу. Дурить голову Ахметову, користується вседозволеністю. А результату, за який гроші платять, немає.
Стефан Михайлович має трьох дітей — доньку та двох синів. А ще двох онучок та онука. Одружений вдруге. Перша дружина Решка померла.
Народився 24 березня 1947 року в селі Ключарки на Закарпатті.
Виступав за ужгородську "Верховину" (1963–1966), вінницький "Локомотив" (1967–1968), одеський "Чорноморець" (1968–1970), київське "Динамо" (1971–1978).
Чотириразовий чемпіон СРСР, дворазовий володар Кубка СРСР, володар Кубка кубків-1975, Суперкубка Європи-1975. Бронзовий призер Олімпіади-1976. За київське "Динамо" зіграв 213 матчів, забив 7 голів. У складі збірної СРСР провів 15 поєдинків
5 
1
Коментарі