Сім років тому київське "Динамо" грало у півфіналі Ліги чемпіонів. Відтоді команда ніяк не може вийти до плей-оф цього турніру. Не "світить" динамівцям участь у 1/8 фіналу і нинішнього розіграшу. На старті групового етапу підопічні Анатолія Дем"яненка програли спочатку румунській "Стяуа" 1:4, а минулого вівторка мадридському "Реалу" 1:5. Кияни встановили антирекорд Ліги чемпіонів. Вони стали першим клубом, який тричі поспіль програв у груповому турнірі з нищівним рахунком: адже у матчі останнього туру ЛЧ 2004–2005 кияни поступилися німецькому "Баєру" 0:3.
Після смерті Валерія Лобановського у "Динамо" не було недоторканних фігур. За поразку тренери та гравці розплачувалися зняттям з посад та грошовими штрафами. При цьому революційних кроків у методах роботи зроблено не було — навіть після торішньої поразки від більш ніж скромного швейцарського "Тюна". Одні легіонери замінювалися іншими, а тренерів шукали у колі колишніх динамівців, які пройшли школу Лобановського.
Зараз власники клубу, брати Григорій та Ігор Суркіси, опинилися перед непростим вибором. Якість гри "Динамо" і результати у Лізі чемпіонів не дозволять все списати на збіг обставин або тренерські прорахунки. Звичайно, після ляпасів від "Стяуа" та "Реала" відставка Дем"яненка напрошується. Але хто далі розгрібатиме динамівські стайні?
У Суркісів є кілька виходів. Перший і найпростіший — залишити все на своїх місцях. Тоді "Динамо" напевне скотиться до рівня чемпіонів Польщі чи Болгарії і межею бажань вважатиме сам факт виходу до групового турніру Ліги чемпіонів. До Києва не поїдуть фахові легіонери, та й українські хлопчаки перестануть мріяти грати в "Динамо".
Прикладом для Суркісів може стати Андрій Червиченко
Суркіси можуть піти іншим шляхом — різко обмежити свої повноваження у клубі. Не вказувати тренерам, кого купити. Взагалі не втручатися у селекційну політику, а найняти на роботу висококваліфікованого менеджера. Він швидко зрозуміє, що таких футболістів, як Шовковський, Ващук, Белькевич, треба віддати до інших команд навіть безкоштовно. І організує клубну роботу по-іншому. Суркісам залишиться тільки фінансувати проект, будучи готовими до вимог найманого працівника. Так, як вчинив власник лондонського "Челсі" Роман Абрамович. Першим його кроком як власника "аристократів" було запрошення з "Манчестер Юнайтед" Пітера Кеньйона на посаду виконавчого директора клубу. П"ять років тому змінив свою політику господар донецького "Шахтаря" Ринат Ахметов. Він не тільки віддав посаду головного тренера спочатку італійцеві, а потім румунові, а й довірив іноземцям дитячо-юнацьку спортивну школу.
Третій варіант для Суркісів — відмовитися від клубу і продати його. Зміна людини, яка контролює клуб, — звична річ. Наприкінці зими так учинив президент мадридського "Реала" Флорентіно Перес. А більш яскравим прикладом для Суркісів може стати їхній московський друг Андрій Червиченко. Він підім"яв під себе "Спартак" 2002-го, накупив купу другосортних легіонерів, запросив на посаду головного тренера італійця Невіо Скалу. Але "Спартак" програв усі шість матчів групового турніру Ліги чемпіонів 2002/03 із загальним рахунком 1:18. І Червиченко продав свою частину акцій Леонідові Федуну.
— Суркісам продати клуб? — здивовано перепитує колишній капітан київського "Динамо" Олександр Головко, 34 роки. — Перестаньте. Не треба згущувати барви. Чи звільняти тренерів? Вирішувати керівництву, але я б залишив Дем"яненка на своїй посаді.
Президент "Динамо" Ігор Суркіс, 47 років, після матчу у Мадриді до журналістів не вийшов. Коли ж кореспондент "ГПУ" зателефонував на його мобільний, відповідь була одна: "Зараз немає зв"язку з телефоном вашого абонента".
2 
1
Коментарі
1