Буває, артисти різних оркестрів — як солісти, так і звичайні виконавці — збираються всі разом на якомусь фестивалі й спільно грають. Звісно, що виконують лише ті мелодії, які всі знають. Але грають так, як більше ніхто й ніколи не зіграє. Лише тут і тепер. Це зветься джем-сейшн, і для справжніх шанувальників музики вони важливіші за звичні виступи артистів у своїх оркестрах та ансамблях.
Чимось подібним до такого імпровізованого оркестру виглядала у світовому фіналі національна команда Іспанії. На відміну від решти футбольних "оркестрів", іспанці мали свою мелодію. Її бездоганно виконували футболісти "Барселони". Інші гравці, кожен по-своєму, додавали свої імпровізації. Коли ж було треба, усі разом, нота в ноту, вели основну тему у вигляді футболу "Барселони". Ця команда ще торік довела: на сьогодні вона — еталон сучасного футболу.
У суперників Іспанії футбольний джем-сейшн мав набагато гірший вигляд. В одних були солісти, але не було мелодії, у інших була своя тема, але не було солістів. Когось підвів диригент, когось — примхи солістів. На грі ж іспанців навіть відсутність Сенни й погана форма Торреса ніяк не позначилися. Чемпіони Європи з першого до останнього матчу діяли збалансовано, розумно, надійно. А головне — в їхньому оркестрі були імпровізатори Хаві та Іньєста. Вони, ніби музиканти-віртуози, щораз знаходили нове звучання для, здавалося б, вивченої назавжди футбольної мелодії.
Відсутність Сенни й погана форма Торреса ніяк не позначилися
Джем-сейшн буває лише раз. Він неповторний. Так само неповторним є світовий фінал. Ми вже ніколи не побачимо цю збірну Іспанії. Її гру згадуватимемо хіба що за окремими діями виконавців цієї команди у своїх клубах. Звісно, залишаться відеозаписи. Але справжній футбол, як і справжню музику, слід сприймати лише "наживо". Щоб враження від побаченого залишилися на все життя.
2 
1
Коментарі