Українська біатлоністка Олена Зубрилова, 35 років, останні роки живе в Мінську. Спочатку виступала за збірну Білорусі, а нині тренує молодіжну команду. Її 13-річна донька Тетяна мешкає з батьками. Нещодавно Олена приїздила до Києва, де побачилася з донькою і відповіла на запитання "Газети по-українськи".
— Я в Україні буваю рідко, — каже Зубрилова. Біатлоністка на чемпіонатах світу зібрала повну колекцію нагород, тричі брала участь в Олімпійських іграх, але на п"єдесталі так і не побувала. — Улітку доньку забирала до себе, Тетяні 14 буде в грудні.
Дочка мешкає з батьками у Києві. Вчиться в гімназії на Оболоні.
Що нині робите в Білорусі?
— Треную юніорок. Працювати важко — у них інше ставлення до життя, ніж у мого покоління. Ми віддавали всі сили і не думали про зарплати, а вони хочуть отримувати гроші за свою працю. Та й екіпірування купують самі. Фірмові лижі коштують 250 євро, черевики — від 200 євро.
Чому вирішили стати тренером?
— А куди мені було йти з біатлону? — знизує плечима.
Важко було переорієнтуватися з лижного спорту на біатлон?
— Дуже важко. Як бігти з рушницею — просто не уявляла. А якщо промахнешся на стрільбищі — ще й штрафні кола намотуєш. Штрафне коло біжиш 30 секунд. А хвилину важко відіграти. Промахнешся на стрільбищі — і шансів на медаль нема. Треба не просто стріляти влучно, а й швидко — за 25–30 секунд. Раніше можна було хоч би подих перевести перед вогневим рубежем. Зараз такої розкоші немає.
Скільки патронів ви відстрілювали за тренування?
— Залежно від його тривалості — від 250 до 180 патронів.
Яка різниця між індивідуальними й естафетними перегонами?
— В естафеті біжиш за команду. Відповідальність вища. В українській команді, коли я там виступала, ніколи не було з"ясування стосунків між дівчатами після естафети. У білоруській був інцидент. Мене звинуватили в тому, що зумисне погано пробігла і підставила команду.
Із чим пов"язаний ваш провал на Олімпіаді-2002 в Солт-Лейк-Сіті?
— Тренери прорахувалися з підготовкою. Змагання відбувалися на висоті 1800 метрів. Замість того щоб спуститися нижче, аби м"язи відновлювалися, ми піднімалися, бо мешкали ще вище. М"язи просто скручувалися у вузли. Масажисти нічого не могли зробити. Та ще й я перед Олімпіадою перехворіла грипом. От у Наґано-1998 була готова. Але тоді з тренером Романом Зубриловим промахнулися, коли готували лижі. Під час перегонів пішов свіжий сніг, а мої лижі були неадаптовані до цього.
Як відпочивали після стартів?
— Організатори влаштовували дискотеки. Можна було сходити потанцювати. До старту ж усамітнювалася. Я і готувалася окремо від команди. У дівчат були інші тренери, у мене — свій. Краще, щоб ніхто нікому не заважав. Менше точок дотику — менше конфліктів і зайвих слів.
Із колишніми партнерками з української збірної підтримуєте стосунки?
— Та мабуть, ні з ким. Із росіянкою Іриною Мальгіною спілкуємося.
За одне тренування відстрілювала від 180 до 250 патронів
Вашим тренером був колишній чоловік Роман Зубрилов. Наскільки це позначалося на результатах?
— Близькій людині довіряєш. Вона знає твої слабкості, як ти поспав. У 2002-му мене дуже критикували за провал на Олімпіаді. Це позначилося і на стосунках із Романом, призвело до розлучення.
Того ж року ви вирішили змінити громадянство і виступати за Білорусь. Чому?
— (Після паузи). Для мене самої це було несподівано. Не знайшли спільної мови з президентом Федерації біатлону України Володимиром Бринзаком. Він сказав, що я не потрібна команді. Я змушена була шукати інші варіанти. У травні поїхала на перший збір із Білоруссю. Про це написали в українських газетах. За місяць, у червні, зустрічаюся з Бринзаком. "Повертайся", — каже Володимир Михайлович. А як повертатися, якщо я вже слово дала білорусам?
Фінансово від переходу виграли?
— Повірите, я навіть не порівнювала. Головне було довести, що Бринзак рано списав мене з рахунків. За Білорусь виступала чотири роки. Маю квартиру в Мінську. Шкода, що не виграла для Білорусі медаль Олімпіади.
"Від Зубрилової всього можна було чекати. Її завжди зустрічали як пані — надавали машину, окремий номер. І розбестили. У Ханти-Мансійську я виграла етап Кубка світу, Зубрилова була третьою, Петрова — четвертою. Кажу дівчатам, що треба скинутися, відзначити. Зубрилова тільки брови підняла: "Ви виграєте нечасто, а мені щодня "поляну" накривати?" Вона завжди любила пригощатися "на шару". Увійде в номер, побачить вазу з цукерками: "Девочки, я угощусь?". Таблетки ковтала, про які ми й думати не могли." Це з інтерв"ю бронзової призерки Олімпіади-1994 Валентини Цербе, яке вона дала "Газеті по-українськи" в лютому 2006 року. Що скажете?
— Це думка Цербе. Навіщо мені її в чомусь переконувати? Хоча несподівано все це, стільки відбігали разом. Навіть із думками важко зібратися. Як правильно відповісти — не знаю. Ну, я до Валі як ставилася добре, так і буду.
Пропоную поговорити про особисте життя.
— Ось коли воно буде, тоді й поговоримо, — усміхається Зубрилова.
1973, 25 лютого — Олена Огурцова народилася в Шостці Сумської області
1991 — перейшла з лижного спорту в біатлон
1993 — вийшла заміж за Романа Зубрилова
1994 — народила доньку Тетяну
2006 — закінчила кар"єру спортсменки, стала тренером молодіжної збірної Білорусі
Триразова чемпіонка світу. Брала участь у трьох олімпіадах. 20 разів перемагала на етапах Кубка світу
3 
1
Коментарі