До дворазового олімпійського чемпіона з біатлону Івана Бякова, 61 рік, пробитися непросто. Працює він зараз у будівлі, де міститься Центральна виборча комісія. Спускається з п"ятого поверху, щоб нас зустріти і провести крізь суворий пропускний кордон, на якому перевіряють через металошукач.
Бяков бере у співробітника ключ, щоб ми могли побесідувати в окремому кабінеті. Там, де сидить Бяков, накривають стіл з нагоди 8 березня.
Вісім років тому ви залишили посаду президента Федерації біатлону України. Чому?
— Через сімейну трагедію. У грудні 1997-го загинула старша донька. Вона була пасажиркою рейсу Київ–Салоніки. До Олімпіади-1998 я ще допрацював — завдяки морально-вольовим зусиллям. А потім — повне спустошення. На душу ліг тягар, тож вирішив відійти від справ. Навіть у Києві не жив, поїхав у село.
На Іграх-1998 українські біатлоністи завоювали одну медаль. Могло бути більше?
— Навряд чи. Сильних суперників мали — німців, росіян, шведів. Ще й внутрішні суперечності виникли. Найкращих тренерів — Починка, наприклад, відсіяли, запросили неспеціалістів. Романа Зубрилова, приміром. Ну, який він тренер з біатлону? Так, кандидат наук, але звідки йому знати тонкощі біатлону? В естафету чомусь Сколоту поставили, яка ніколи значних успіхів не досягала. І фінішували п"ятими, хоча могли потрапити до трійки.
На Ігри-2002 мене вже не взяли. Сказали: Бяков старий, гальмує розвиток нашого біатлону. Зубрилов з іншим своїм тезкою, Бондаруком, ніяк сфери впливу поділити не могли.
Консультував спортсменів тільки перед чемпіонатом світу-2003. Петрова там стала другою, а естафетна жіноча команда — третьою.
З нинішнім президентом біатлонної федерації Володимиром Бринзаком конфліктували?
— Суперечки були. Я відстоював Починка, не погоджувався з тим, що його відсторонили за... брак красномовства. Можливо, він перед начальством не міг красиво говорити, зате спортсменам усе пояснював дохідливо. І політика Бринзака мене дивувала: якщо кращі результати показували свого часу жінки, він робив ставку на них. Зараз команда сильніша у чоловіків, і жіночому біатлону непереливки. Такий у Бринзака підхід. Добре, що Єфремова у Турині врятувала керівництво, яке схаменулося і повернуло тренера Мукшина. А у чоловіків кваліфікованого наставника немає. Тому ті ж Дериземля, Лисенко, Деркач уже на третій Олімпіаді нічого не можуть показати.
Після Олімпіади-2006 збірна України виступила на чемпіонаті Європи. І завоювала там по одній медалі кожного ґатунку. Це успіх?
— Який там успіх? Повезли найкращих спортсменів, у той час як лідери європейського біатлону турнір проігнорували. І така ситуація з року в рік повторюється. Чемпіонат Європи для наших спортсменів та функціонерів — шанс показати результати, які могли б дати їм право на додаткові зарплати і стипендії.
До Києва Бяков переїхав у 1973 році.
Міг вихилити грамів 150 коньячку. Ну, й на танці сходити
— Рішення покинути рідну домівку далося важко, — згадує він. — Розумів: Росія — лижна держава, а представникам України чи Білорусі "вкрапитися" до складу союзної збірної надзвичайно важко. Але твердо вирішив здобути вищу освіту. А тут саме запрошення зі столиці України надійшло до місцевого інфізу. Квартиру пообіцяли. Не хотів бути далеко від родичів, але дружина переконала. У Києві питають: може, тобі ще машину? Ні, відповідаю, допоможіть прописатися. Посприяли. А машина у мене була: за олімпійське "золото" 1972-го отримав дві з половиною тисячі карбованців. Купив "Москвича". Через чотири роки наша естафетна команда знову була першою на Іграх. Дали три тисячі. Придбав "Волгу".
На Олімпіаді-1976 у складі союзної команди ви представляли Україну?
— Був такий чиновник Захавін, відповідав у Російській Федерації за зимові види. Одночасно посідав посаду заступника голови Держкомспорту СРСР. Після мого переїзду до Києва обіцяв, що ноги Бякова у збірній не буде.
У 1974-му я був найкращим радянським біатлоністом у контрольних стартах. Головний тренер каже: дзвони на Україну, хай підключають людей і знімуть з тебе статус зрадника. Дійшли навіть до Щербицького. Я й сам до Захавіна ходив. Ти усвідомив? — питає. Я зробив покаянний вигляд. Ну, добре, забудемо, — відповідає великодушно.
Що за історія з вашою лижею трапилася у 1976-му під час естафетної гонки на Олімпіаді?
— Зламалася вона. Біг на другому етапі. Тільки-но передали естафету, пробіг метрів 15–20 і кріплення зламалося — на лівій нозі. Несуть мені нове кріплення. Дивлюсь, а воно на праву ногу. Добре, що француз Жерар Верже виручив. Він у гонці участі не брав.
Були шанси завоювати "золото" в індивідуальній гонці?
— І досі згадую Ігри у Саппоро. Мав стартувати у спринті. Останнім з наших. Показував на тренуваннях прекрасні результати, а тут змазка чудова, сніг іде невеликий, погода хмарна. Ідеальні умови для мене. І раптом сніг посилюється, гонку переносять. А наступного дня сонце сліпить, і змазка моя вже нікуди не годиться. Фінішував восьмим.
Бяков зізнається, що напередодні стартів дозволяв собі розслабитися.
— Міг вихилити грамів 150 коньячку. Ну, й на танці сходити, — каже.
Дружину його звуть Валентина. Вона молодша від Бякова на шість років. Мали трьох дітей: старша донька загинула 28-річною, середній зараз 35 років, а синові тридцять.
Народився 21 вересня 1944 року в селищі Ісаківці Кірово-Чепецького району Кіровської області.
Дворазовий олімпійський чемпіон у естафеті (1972, 1976).
Зараз працює тренером в управлінні фізичної культури і спорту Київської області
3 
1
Коментарі