Найвірогідніше, безмедальна Олімпіада у Ванкувері — не найбільший жах для зимового спорту в Україні. Подальші перспективи ще гірші. У Ванкувер Україна їхала, маючи бодай теоретично претендентів на медалі в п"яти видах спорту. Хоча до Ігор-2014 у російському Сочі залишається чотири роки, з великою упевненістю можна говорити, що там з українськими спортсменами будуть рахуватися максимум у двох, а найпевніше — в одному виді.
Такі наслідки державної політики, провадженої Міністерством у справах сім"ї, молоді та спорту за підтримки Національного олімпійського комітету. Із того часу, як вищі спортивні установи країни визначили пріоритетні види спорту, вони прирекли всі інші на повільну смерть. Розвиваючи біатлон і вкладаючи в нього 90% від фінансування всіх зимових видів, чиновники не мають забувати про інші 14 видів спорту, котрі входять до зимової олімпійської сім"ї.
Приміром, у нас немає олімпійців у ковзанярському спорті, шорт-треку, скелетоні, бобслеї та керлінґу. І не буде таких ще років із 15. Але то не означає, що на цих видах треба ставити хрест і забувати про них. Для початку треба бодай дати умови для занять цими видами, побудувати льодові стадіони й довести до пуття принаймні санно-бобслейну трасу в Кременці Тернопільської області. Це вигідне капіталовкладення. Адже, приміром, латвійці, модернізувавши наявний із радянських часів санно-бобслейний жолоб у Сігурді, не лише виховали двох власних призерів ванкуверської Олімпіади з бобслею і скелетону, але й непогано заробляють на проведенні тренувальних зборів і внутрішніх чемпіонатів для представників інших країн. Приміром, у Латвії проводить свої внутрішні першості Україна, щороку платячи при цьому немалі гроші за оренду й проживання.
Українські спортивні чиновники ще до старту Ігор "підспівували" президенту Національного олімпійського комітету Сергію Бубці: "Україна — незимова країна". Дивна логіка. Друга за розміром держава Європи, де Карпатські гори займають площу 37 тис. кв. км, із власної волі своїх чиновників назвала себе "незимовою". Бо в нас зима, виявляється, не більше трьох місяців у році. А в Латвії, Естонії, Казахстані, Білорусі, Польщі більше? Ці країни спромоглися здобути нагороди Ванкувера. І вони не були випадковими. Тому що ці країни вкладають гроші в потенційних медалістів не стихійно, а згідно розробленої на багато років уперед програми.
Тренувальний процес носив стихійний характер
Зрештою, більшість зимових видів зараз цілком можна розвивати без клаптика снігу. Таких в олімпійській програмі можна нарахувати вісім із 15 — бобслей, сани, скелетон, ковзани, керлінг, хокей, фігурне катання, шорт-трек. Достатньо будувати арени, висилати на стажування своїх спеціалістів або запрошувати іноземних тренерів. Австралію теж не назвеш зимовою країною. Але там найсильніші у світі сноубордисти та фрістайлісти. Усе просто. Для розвитку цих видів спорту достатньо обладнати кількасот квадратних метрів території та забезпечити її гарматами для виробництва снігу.
Біатлон в Україні фінансують на рівні хороших середньоєвропейських показників.
Проблема в тім, що значні кошти, які виділялися на біатлон, далеко не завжди витрачалися системно. Тренувальний процес часто носив стихійний характер, і власне від головного тренера, росіянина Євгена Колупаєва, який міцно тримався за свою посаду, нічого не залежало. В останній рік процесом управляли старші тренери чоловічої й жіночої команд — Микола Зоц і Григорій Шамрай. У них є власні вихованці, які мають комфортніші умови відбору.
Загалом Олімпіада показала, що навіть за такої системи управління збірною українці могли і навіть мали брати медалі. Принаймні одну, коли погода завдяки ранньому стартовому номерові давала шанс на перемогу Андрієві Дериземлі. Але лідер чоловічої збірної на першій же стрільбі промахнувся двічі. Це було першим тривожним симптомом: коли українські біатлоністи відчували близькість медальних шансів, вони промахувалися. Звісно, що проблеми в нестійкій психіці. Раніше в нас таких не було.
Не було на етапах Кубка чи чемпіонаті світу. Тут — Олімпіада. І поряд — ціла бригада чиновників, котра постійно пригадує, скільки у спортсменів вкладено грошей і яка на них за це лежить відповідальність. У таких умовах рятувальну функцію, відгородивши спортсменів від щоденного тиску, мав виконати наставник збірної Колупаєв. Однак він цього не зробив. Президент Федерації Володимир Бринзак у свою чергу не просто мовчав, а й сам у кожному інтерв"ю наголошував на особливій місії біатлоністів. У результаті — нуль медалей.
Три найзнаковіші події Олімпіади-2010
Смерть Нодара Кумаріташвілі. За 6 год. до відкриття Олімпіади на тренуванні саночників 21-річний грузин не втримався на одному з останніх віражів траси у Вілстері. Нодара підкинуло, він вдарився в лівий борт і вилетів за межі змагального жолоба. Ні перша допомога, ні миттєве транспортування гелікоптером до лікарні життя спортсмену не врятували.
Сила волі Петри Майдіч. Словенська лижниця на одному з віражів вилетіла з траси на розкатці за півгодини до початку спринтерської гонки. Вона втрапила у водостічний рів, сильно вдарилася. Стартувати у кваліфікації Петрі дозволили останньою. Вона постійно трималася за бік, але таки дійшла до фіналу і виграла бронзу. Як виявилося, змагалася Майдіч із чотирма поламаними ребрами, які пошкодили легені.
Легковажність Свена Крамера. Голландський ковзаняр їхав на Олімпіаду за трьома золотими медалями, однак виграв лише одну. Зокрема, в естафеті представники країни тюльпанів не пробилися до фіналу через те, що економили сили в півфінальному забігу. А поразка Крамера на дистанції 10 тис. м так взагалі була трагікомічною. На одному з останніх поворотів Свен, слухаючи вказівки власного тренера, у недозволеному місці здійснив перехід із доріжки на доріжку. Цим він виграв кілька сотих секунди, які не вплинули на його переможний результат. Але потім була дискваліфікація за порушення.
2 
1
Коментарі