Трапилося це 24 роки тому, коли рефері з Івано-Франківська залучили до обслуговування матчів іспанського Мундіалю. Працював він на одному з найрезонансніших поєдинків турніру — Франція — Кувейт.
Недавно ФІФА затвердила список арбітрів, які працюватимуть на фінальній частині Кубка світу-2006. Чому в ньому немає українців?
— Тому що після розпаду СРСР ми втратили не тільки футбольні кадри, а й суддівські. Виявилося, що в Україні мало суддів, які працювали на поєдинках вищої ліги чемпіонату Союзу. Почалося формування нової генерації арбітрів. Звідки вони могли прийти? З колишньої другої ліги чемпіонату СРСР. І обслуговували вони зустрічі штучно створеної вищої ліги чемпіонату України — турніру з низьким ігровим рівнем. Він не дає можливості зростати. Це одна з причин. Інша — дефіцит індивідуальностей. Таких, як Ален Хамер. Він представляє Люксембург, де взагалі немає нормального чемпіонату.
Чи важко зараз отримати звання арбітра ФІФА?
— Набагато легше, ніж 25–30 років тому. Достатньо відповідного подання національної федерації футболу. А судді повинні були три сезони поспіль потрапляти до числа семи найкращих арбітрів країни. Потім відсудити два матчі під егідою ФІФА та УЄФА. І тільки тоді присвоювалося звання арбітра міжнародної категорії. На все життя, щоправда. Зараз його дають на рік, потім, якщо вважають доцільним, продовжують.
За весь час існування Радянського Союзу я був тільки 19-м арбітром ФІФА.
Нині професія арбітра престижна?
— Так, бо вона дає можливість заробити дуже пристойні гроші.
А як було у ваші часи?
— Коли почав судити вищу лігу, отримував гонорар 10 карбованців за матч. На дві пляшки горілки. Дивно, але тоді про гроші не думали. Тільки про те, щоб судити матч, який транслюватиметься по телебаченню.
Перший мій матч у вищій лізі був "Динамо" (Мінськ) — "Крилья Совєтов" (Куйбишев). І тут трапився ляпсус: не зарахував гол, повіривши авторитетному лайнсменові Руднєву, який зафіксував офсайд. Тофік Бахрамов, бакинець, який судив на лінії славнозвісний фінал Кубка світу-1966 між Англією та ФРН, заспокоїв: "Так і треба — вірити своїм асистентам". І розповів мотиви свого рішення в епізоді того поєдинку, про який і досі сперечаються. Коли англієць Херст ударив по воротах німців і м"яч відскочив від перекладини, Бахрамов підказав головному судді матчу зафіксувати взяття воріт. "Я вчинив так, бо пам"ятав, що судив на англійській землі. Інтуїтивно відчув: слід вказати прапорцем на центр", — розказав мені Бахрамов.
Коли ви дізналися, що поїдете судити матчі Кубка світу-1982?
— Від СРСР на одну суддівську ліцензію претендували я, москвич Валерій Бутенко та бакинець Азім-Заде. 22 січня 1982 року я з дружиною був у Москві. Дивилися якийсь матч у "Олімпійському". Тут підходить Леонід Шевченко, він відповідав за арбітрів у Федерації футболу СРСР. "Є хороша новина, — каже. — ФІФА затвердило твою кандидатуру на обслуговування матчів Мундіалю". Я був здивований. Мені, івано-франківцю, віддали перевагу перед москвичем Бутенком.
Якось на митниці у нього знайшли незадекларовані 20 доларів
Чому ж обрали вас, а не Бутенка?
— В управлінні футболу прислухалися до думок Бєскова, Лобановського та Ахалкаці — тодішніх тренерів збірної СРСР. Я часто судив матчі "Динамо" (Тбілісі) — "Спартак" (Москва), і наставники команд, Ахалкаці та Бєсков, претензій до мене не мали. "Ступар так Ступар", — сказали.
А ще одна причина, через яку Бутенка проігнорували: якось на митниці у нього знайшли незадекларовані 20 доларів. Валерій рік був невиїзним.
Ви за кордон гроші возили?
— Ні, тільки на добові розраховував. На Кубку світу-1982 видавали по 100 доларів на день. Тодішній генсек ФІФА Йозеф Блаттер особисто приходив у номер готелю, розкривав металевий чемодан і виймав купюри.
Як проводився інструктаж у КДБ?
— Дивно, але про батька, який сидів у Джезказгані за часів Сталіна, не розпитували. Цікавилися, чи знаю, як поводитися за кордоном. Пам"ятаю, як у Стокгольмі ми шарахнулися від перехожих, коли ті звернулися до нас російською. А раптом провокація?
Що означає судити "по Латишеву"?
— Бути взірцем неупередженості. Помилитися ти можеш, але ніхто не сумнівається у природі твоїх помилок. Коли летіли з Латишевим на Кубок світу-1982, Микола Гаврилович сказав мені: "Ти маєш вистрілити!".
Але не вистрілили.
— Я відсудив лише один матч — Франція—Кувейт. Французи перемагають 3:1, атакують, з трибуни лунає свисток, захисник зупиняється, і французи забивають. Як вчинити? Спочатку гол зарахував. Тут шейх на поле вискочив. Погрожує зняти команду з поля. І я зрозумів: якщо матч не буде дограний, це скандал. Так ми були виховані. У СРСР двічі команди йшли з поля через суддівські рішення, і арбітрів дискваліфікували. Я відмінив своє рішення, за що і постраждав. Блаттер сказав, що треба бути послідовним. На його думку, я не постояв за честь мундира.
Ясно, що цей епізод негативно вплинув на мою подальшу суддівську кар"єру.
Як реагували на ваші дії зірки світового футболу?
— У згадуваному матчі Франція—Кувейт двічі усно попереджав уславленого Платіні. Просив заправити футболку. Мішель погоджувався, але через кілька хвилин знову розправляв. На фарт.
Блохін міг бурчати. Що ти свистиш, бувало, казав.
Мирослав Ступар народився 27 серпня 1941 року в Івано-Франківську
1962 — одружився з Романою Андрусишин
1965 — народився син Володимир
1972 — став працювати у Прикарпатському університеті
1976 — почав судити матчі вищої ліги чемпіонату СРСР
1976 — уперше відсудив матч Кубка УЄФА
1991 — закінчив суддівську кар"єру
1994 — став делегатом Федерації футболу України
Професор кафедри спортивних спеціалізацій Прикарпатського університету імені Василя Стефаника
3 
1
Коментарі