У 1988 році футболіст "Дніпра" Олексій Чередник став олімпійським чемпіоном. Міг грати і в національній збірній СРСР з футболу, але Лобановський його з неї відрахував. Зараз 46-річний Чередник працює у селекційній службі донецького "Шахтаря".
Як у вас налагоджена співпраця з наставником "Шахтаря" Мірчею Луческу?
— Відверто? Не дуже. Ми повинні знати, хто потрібний команді. Луческу всього цього не пояснює і майже не спілкується з нами.
Ахметов поводить себе інакше?
— Абсолютно. Може подзвонити вдень або вночі й запитати, чи підходить нам той чи інший гравець.
Подейкували, генеральний директор дніпропетровців Стеценко звинувачував тренерський штаб "Дніпра", де ви працювали, у "здачі" матчу "Шахтареві".
— Дурниці. Стеценко просто не футбольна людина. Приклад. Поїхав я свого часу до Москви на Кубок Співдружності. Побачив там Мілевського. Сказав Стеценку: треба брати. Льоша, відповідає він, його треба ще три роки готувати, навіщо зв"язуватися? Стеценку легше, якщо він отримає список людей, які не потрібні київському "Динамо". З нього він вибирає людей для посилення. От і вся селекція "Дніпра".
Як гравець Чередник опинився у "Дніпрі"?
— Випадок. Виступав за душанбинський "Памір". Грали якось у першій лізі в Запоріжжі та Нікополі. Керівники "Дніпра" Ємець, Жиздик та Колтун приїхали до Запоріжжя переглядати заднього захисника Володимира Єрмолаєва. Програли ми 0:1, я був вилучений з поля і пропускав матч у Нікополі. Зате там я підписав два контракти. Перший — у готелі, з адміністратором московського "Динамо" Петрашевським. А в перерві матчу підходить Колтун і каже, що Ємець та Жиздик чекають в авто. Хочуть поговорити, мовляв. Холодно, дощ, сховалися в машині. Ємець умовив. "Динамо" мало мене брати на підміну Маховику. Це й насторожувало. Ємець же гарантував місце у складі. А щодо контракту з "Динамо" не хвилюйся, мовляв. Розберемося.
Скільки вам запропонували у Дніпропетровську?
— Квартира, машина, 150 карбованців окладу. Рік взагалі нічого не отримував. Того року діяла постанова союзної федерації: гравці мали право переходити тільки в межах однієї республіки. Грав за "дубль" під прізвищем Бобриков.
У який футбол грав "Дніпро" за часів Ємця?
— У раціональний. Зірок не було, тільки бійці. Відповідно і перемагали завдяки характеру. Але задоволення від гри я отримував. Був крайнім захисником, часто ходив у атаку. Це заохочувалося. Якщо не робив 7–8 гострих прострільних передач з флангу, Ємець вважав, що відіграв погано.
12 тисяч карбованців за перемогу на Олімпіаді "згоріли" на книжці
"Дніпро" Кучеревського відрізнявся від "Дніпра" Ємця?
— Так, але швидше у побутовому плані. Було більше демократії. Кучеревський проводив два тренування на день — ранішнє та вечірнє. Якщо режим порушували, капітан міг прийти до Мефодійовича і попросити відмінити ранкову роботу. Проблем не було. Кучеревський знав: увечері відпрацюємо за два заняття.
Кажуть, Кучеревський був сильним психологом. Менше знався на суто ігрових нюансах — тактиці, стратегії, аналітиці. Це правда?
— Скажу так: з часом зрозумів — головний тренер, яким був Кучеревський, — насамперед психолог. А от його помічник має бути талантом, практиком.
Запрошення до олімпійської збірної було для вас несподіваним?
— Повністю. Бишовець і без мене уже мав кістяк команди. А тут підходить Колтун і каже, що наставник олімпійської збірної викликав мене, Шоха, Шахова на товариський матч до Чехії.
Олімпіада запам"яталася виключно перемогою?
— Саме її я майже не пам"ятаю. Перемога — це так, вінець. Тим більше, у фіналі не грав через дискваліфікацію. Та ще й травмованим грав майже весь турнір — ушкодив стегно вже у другому матчі.
Завдяки чому виграли фінал у бразильців?
— По-перше, нічого було втрачати. По-друге, напередодні матчу Бишовець перевіз команду на корабель. Ніяких тренувань, тільки концерти — Сюткін, Лещенко. Це розвантажило психологічно. Перемогу відзначали добу. Підколювали Кеташвілі, який упав на траву після першого додаткового тайму і волав: "Це перемога!". Забув, що треба грати ще 20 хвилин. Дали нам тоді по 12 тисяч карбованців і 6 тисяч доларів. Карбованці "згоріли", бо лежали на книжці у Держкомспорті. А золота медаль зберігається вдома. Син у школу її вдягає, коли там якась спортивна подія відзначається. Для мене сама нагорода нічого варта.
Чому Бишовець не може зараз проявити себе?
— Федорович — своєрідна людина. Інтелігент, не кричить ніколи на гравців. Але його все одно не розуміють: Бишовець змушував гравців англійську вчити, до театру водив. У футболістів це викликало внутрішній спротив.
Вам удалося пограти за англійський "Саутгемптон".
— Усе в Британії подобалося — жорсткий, силовий футбол саме для мене. Серед суперників був навіть сам Ерік Кантона.
У команді товаришував з тоді ще молодим Аланом Ширером. Розігрували його жорстоко, але про це ні слова. А потім тренер у команді змінився, стали грати примітивно. Я і сказав цьому фахівцеві, Бредфорд його прізвище, що йому треба тренувати регбійну команду.
Чому не вдалося закріпитися у збірній СРСР?
— Лобановський не любив гравців "Дніпра". Спілкувалися з ним на рівні "добрий день", "до побачення". Був на зборах в Італії. Зіграв проти Болгарії та Нідерландів. А на відбірний матч Кубка світу-1990 проти НДР потрапив до заявки і просидів у запасі. А потім я та Лютий запізнилися на збір. Добиралися з Волгограда, де грав "Дніпро". Погода була нельотна. Їхали потягом. Запізнення Лобановський не вибачив. Ніяких пояснень слухати не хотів. Наказав адміністраторові збірної Чубарову купити нам квитки до Дніпропетровська. А я і не жалкував. Навіть сказав потім дружині, що не хочу грати у команді Лобановського...
1960, 15 вересня — народився в Душанбе (Таджикистан)
1977 — отримав від "Паміра" першу машину — ВАЗ-2103
1982 — одружився, народилася донька Крістіна
1983 — перейшов з "Паміра" до "Дніпра"
1988 — став олімпійським чемпіоном та чемпіоном СРСР
1989 — здобув Кубок СРСР, поїхав грати до англійського "Саутгемптона"
1994 — народився син Кирило
2001 — тренер-селекціонер "Шахтаря"
1 
1
Коментарі