Олег Шелаєв, 29 років, виступає на позиції опорного півзахисника і в "Дніпрі", і в національній збірній. У боротьбі непоступливий. А друзі називають його людиною широкої душі.
За яку команду вболівали у дитинстві?
— Їх було три — "Спартак", "Дніпро" та "Чорноморець". "Спартаку" симпатизував через колір форми. Малим постійно сварився з батьком. Він за "Торпедо" вболівав ще з часів Стрельцова. Ще й досі батько — фанат автозаводців. "Чорноморець" полюбив, бо за одеситів грав Вадим Плоскіна, який усі пенальті забивав. Із зарубіжних команд подобалися "Аякс" та "Барселона". Обожнював збірну Нідерландів, за яку виступав мій найулюбленіший гравець — Рууд Гулліт.
Він забив гол збірній СРСР у фіналі чемпіонату Європи-1988.
— Я той матч у таборі дивився. Уболівав за Нідерланди. Зрозуміло, єдиний. У груповому турнірі збірна СРСР перемогла голландців, і мене всі "травили". Зате у фіналі відігрався.
Як ви перейшли з дитячого футболу до професійного?
— Коли закінчив школу в Луганську, запрошень з команд не було. Батько хотів, щоб я пішов учитися на економічний чи юридичний факультет. Школу закінчив з чотирма четвірками, так що шанси були. Але потім знайомий тренер порадив вступити до Харківського інституту фізкультури. Вчився я там два місяці. Приїхав додому і зустрів одного з тренерів "Зорі", Коршикова. Він сказав, що керівництво клубу збирає талановиту молодь, і запросив мене. З інституту відрахували. Через це були проблеми з батьком.
Зараз конфліктів немає?
— Жодних. Загалом я рідко приїжджаю додому, а стосунки у нас чудові. Батьків краще любити на відстані.
Як дебютували у вищій лізі?
— 1993-го це було. "Зоря" приймала вінницьку "Ниву". Ми поступалися 0:1, і мене випустили за п"ять хвилин до закінчення поєдинку. Холодно тоді було, п"ять градусів морозу. Мене усього натерли спиртом, щоб не змерз. Цілу ніч потім не спав. А рахунок у грі тоді так і не змінився.
Не кожен міг зайти у номер до Орбу, Кривенцова, Шуткова
Як ви опинились у "Шахтарі"?
— "Зоря" втратила місце у вищій лізі. Спонсори клубу бажали працевлаштувати гравців, щоб компенсувати хоч частину витрат. Домовилися зі "Спартаком", повезли мене до Москви на перегляд. Тиждень там був, ніхто до мене з керівництва москвичів не підходив, не пояснював перспектив. Аж тут з Донецька телефонують. Не роздумував, бо кількох гравців "Шахтаря" знав дуже добре. Під час виїзних матчів ділив кімнату з Ателькіним. Він допоміг мені освоїтися у новому колективі.
У "Шахтарі" ви виграли Кубок України.
— Так, 1997-го. У фіналі перемогли "Дніпро", мою нинішню команду.
Як святкували ту перемогу?
— Після закінчення матчу пили шампанське з трофея. А через два дні вшанування було в одному з донецьких нічних клубів.
Що змінилося у "Шахтарі" з приходом Рината Ахметова?
— Спочатку він не дуже допомагав. Не цікавився, на якій базі мешкаємо, на яких полях тренуємося, як екіпірована команда. Мабуть, своїх справ вистачало. Але згодом Ахметов перейнявся справами колективу. Сказав, що будуватиме професійний клуб. Зарплату гравцям підвищив утричі.
Чому перейшли до "Дніпра"?
— Бо нечасто грав за основний склад "Шахтаря". Яремченко, тодішній тренер команди, випускав здебільшого на заміну.
Кажуть, у "Дніпрі" дуже дружний колектив.
— Це правда. Наприклад, сидять на базі п"ять-шість гравців основного складу, і будь-який футболіст може зайти і спокійно поговорити з лідерами. А у Донецьку не кожен міг зайти у номер до Орбу, Кривенцова, Шуткова.
Виклик до збірної став несподіваним?
— Швидше, не сам виклик, а те, що на Кубку світу більшість матчів провів у основі. Усе-таки конкуренція на моїй позиції висока — Тимощук, Гусін.
Ви справляєте враження дуже миролюбної людини.
— Чого мені злим бути? Завжди намагаюся ставитися до людей нормально. Так, щоб і вони мене сприймали відповідно.
1976, 5 листопада — народився в Луганську
1997 — володар Кубка України, срібний призер чемпіонату України
2001, 2004 — бронзовий призер чемпіонату України
2006 — учасник Кубка світу-2006
Одружений, має сина Данила.
2 
1
Коментарі