Віктор Колотов помер після полювання

3 січня 2000 року в Києві від серцевого нападу помер Віктор Колотов – багаторічний капітан київського "Динамо", володар Кубка Кубків і суперкубка-1975. Йому було лише 50 років.

"Хто в радянському футболі здатний зрівнятися з ним за обсягом виконуваної роботи під час гри? – писав про Колотова оглядач "Советского спорта" Лев Філатов. – Гравець унікальних функціональних можливостей, він лише формально числився півзахисником. За 90 хвилин безперервного руху полем встигав зіграти і стопером, і центрфорвардом, і диспетчером, та й на флангах атаки відчував себе господарем".
.
Він і сам відчував свою незамінність на полі. Не тільки тому, що був капітаном. У тому ж 75-му в Мюнхені в першій грі за Суперкубок із "Баварією" німецький захисник розпоров йому шипами бутси стегно. Про це пише "Советский спорт".
– Жахлива рана сильно кровоточила – з поля Віктора забрали на ношах, – згадував Віктор Берковський, лікар київського "Динамо":
– Стегно нагадувало "відбивну з кров'ю" – мені ледве вистачило бинтів, щоб зробити перев'язку. Але кров проступала крізь бинти. "Швидше!" – квапив мене Віктор. Хоч як я його утримував, ледь дочекавшись закінчення перев'язки, без п'яти хвилин інвалід схопився і кинувся в саму гущу подій. У кривавих бинтах, з палаючими очима! Німці з жахом від нього відсахувалися.

 

Дар Божий у Віктора помітив 1970 року знаменитий радянський тренер Гавриїл Качалін, який приїхав після мексиканського чемпіонату світу з лекціями в Казань. Колотов грав за місцевий "Рубін". Метр відразу звернув увагу на Віктора. Поділився спостереженнями з Валентином Ніколаєвим, який змінив його, Качаліна, на посаді головного тренера збірної. Ніколаєв запросив казанського самородка на тренувальний збір першої команди країни. А 28 жовтня того ж року випустив в товариському матчі з югославами.

Де це чувано: маловідомий гравець з другої ліги не тільки виявився в збірній (випадок безпрецедентний!), а й відіграв в дебюті всі 90 хвилин. Більш того, на очах 30 тис. глядачів забив гол (збірна СРСР виграла з рахунком 4:0). Відзначився він і в наступних трьох іграх.

Восени 70-го відразу три елітних радянських клуби – московське "Торпедо", ЦСКА і київське "Динамо" – зійшлися у смертельному двобої за право отримати в свої ряди талановитого казанця. У хід були пущені всі можливі методи – від обіцянок райських кущ до залякування строковою службою на "краю географії". І 21-річний провінціал втратив голову. Під тиском досвідчених футбольних "мисливців" і по простоті душевній він написав заяви про перехід у кожен із цих клубів!

Завершилося це скандалом всесоюзного масштабу. Програвши представнику київського "Динамо" Андрію Бібі, ошукані у своїх очікуваннях москвичі звернулися до Федерації футболу СРСР з вимогою покарати "безпринципного і меркантильного" молодого гравця.

 

Колотова дискваліфікували на рік, але дуже швидко "амністували": посприяли цьому опублікований в "Советском спорте" покаянний лист футболіста і головний тренер збірної Ніколаєв, якому напередодні відбіркових матчів чемпіонату світу конче був потрібен цей півзахисник.

Але ще швидше сам Віктор змусив всіх забути цю неприємну історію. Власною грою як у збірній, так і в "Динамо". Того сезону Колотов з 10 голами став кращим бомбардиром клубу.

Розповідає Олена Никифорівна, дружина Колотова:

Після закінчення інституту народного господарства працювала економістом, а Віктор грав. До 1981 року. Далі – не дозволили численні травми. Потім тренував, що, на мій погляд, його й убило. Я маю на увазі скандальний матч в Ісландії, де керована ним молодіжна збірна України "злила" матч місцевій команді й залишилася за бортом європейської першості. Коли повернувся, на нього дивитися було страшно.

У Києві 31 березня 1999 року – 5:0, а в Рейк'явіку 3 вересня – раптом 1:4. Що за метаморфоза сталася з командою на виїзді?

Розповідає український журналіст, друг Колотова Максим Максимов:

– Про те, що сталося, можу судити лише з чуток. Якщо їм вірити, розкол на "донецьких", які становлять кістяк збірної, і "інших" стався після того, як Федерація футболу України вирішила, що після розгрому в Києві молодь повинна обігравати ісландців і без преміальних. А "донецькі" підрахували, що могли б заробити більше навіть за пропущені матчі чемпіонату України. І в помсту гру здали.

Йожеф Сабо, який тоді тренував національну збірну, попросив усіх, хто працював з Колотовим в "молодіжці", не відходити від нього ні на крок, тому що бачив, в якому стані був Віктор.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Удар Серебряникова не можна було відбити"

По-друге, вся ця історія з розмовами про здачу матчу в Ісландії набула розголосу лише після смерті Колотова. Як потім розповіли, Віктор, увійшовши в роздягальню після гри, не став нікого сварити, а тільки запитав у тих, хто сидить з опущеними головами пацанів: "Хлопці, що я вам зробив? Когось обдурив або не виконав обіцяного? "

А відразу ж після повернення з Ісландії Колотову на прохання тодішнього віцепрезидента Національної федерації футболу, голови Ради міністрів України Валерія Пустовойтенка зателефонував Володимир Трошкін, товариш і ексодноклубник Віктора, і повідомив про його відставку з поста старшого тренера молодіжної команди.

 

– У нас була традиція – щонеділі ветеранською командою годину-другу поганяти на майданчику м'ячик, – згадував Максим Максимов. – Віктор зазвичай носився як очманілий. А тут щось довго не з'являється. Через кілька днів у Федерації футболу України дізнаюся, що Віктор з інфарктом потрапив в Жовтневу лікарню. Увечері поїхав туди і в приймальні зіткнувся з чергою з бажаючих відвідати Колотова. Кожному виділили по 15 хвилин. Він мені тоді похвалився, що сам ходить до кінця лікарняного коридору і назад і що лікарі дозволили йому викурювати по одній сигареті в день. Віктор в останні роки капітально "підсів" на тютюн.

– І випивати, ніде правди діти, собі дозволяв, поєднуючи це з активними заняттями спортом. Бог здоров'ям не обділив. – продовжує Максимов. – Велосипед, настільний теніс, не кажучи вже про футбол, – у цих дисциплінах він і в зрілому віці міг гідно змагатися з професіоналами. В шахи також грав чудово.

Після інфаркту з алкоголем покінчив. Принаймні на людях. За цим, як могли, стежили друзі. Пам'ятаю зустріч ветеранів "Динамо", що відбулася 28 грудня, за п'ять днів до смерті Віті. Коли після тосту Андрія Біби слово попросив Колотов, всі дружно закричали: "Вітю, не пий, з інфарктом жартувати не можна". – "Я цю чарку цідитиму весь вечір", – у той раз він все одно дозволив собі трохи розслабитися.

 

Що сталося потім, можу судити тільки з розповідей тих, хто був поруч із ним. А поруч були люди з елітного мисливського клубу, в якому Колотов теж перебував. Коли дізнався, що 2 січня збираються на полювання, попросив по дорозі заїхати до нього. Ті, знаючи, що він щойно з лікарні, заїхали на хвилинку і зустріли Віктора, який стояв на порозі з собакою і в повній мисливській амуніції. Всі вмовляння залишитися вдома успіху не мали.

Дорогою додому застряг у заметі один із джипів. Довелося штовхати. Віктор, як потім всі запевняли, в цьому процесі участі не брав. Але, знаючи його характер, не вірю, що він міг залишитися осторонь. Перед останнім кидком на Київ влаштували трапезу на капотах машин. Віктор пити відмовився. Пішов на край галявини і майже 40 хвилин дивився на сонце, що заходило. Немов прощався з ним.

Розповідає Олена Колотова:
– Він помер в одну мить. Приїхав з полювання не в гуморі, навіть вечеряти не став. Сів за комп'ютер – він, до речі, коли перший інфаркт отримав, теж за ним сидів. Я була на кухні. Почула гучний хрип. Прибігла, а Вітя вже непритомний. У нас сусіди по сходовому майданчику лікарі – вони через хвилину були поруч, але допомогти вже нічим не змогли. Він помер рівно через пів року після 50-річного ювілею.

×