Я достеменно не знаю, як цей турок, якого зустрів у центрі Стамбула, розпізнав у мені візитера з Києва. Жодних опізнавальних знаків у вигляді атрибутики "Динамо" на мені немає, але смуглявий громадянин навіть не запитує – стверджує: "Динамо" (Київ). І не чекаючи реакції, говорить ламаною російською – 5:0 на користь "Бешикташу".
Обурення від такої нахабної самовпевненої у мене немає – тільки знизую плечима. Не бракувало б цьому саповпевненому пану (чи як їх там величають у Туреччині) застерегтися від таких сміливих прогнозів.
Ну, добре, можна повірити, що "Бешикташ" заб'є – Сімао грати не зможе, але у них є Куарежма, Гуті, Уго Алмейда, Бобо, Нобре. Хоча не п'ять, звичайно. Тільки от що – невже він забув про дірявий захист своєї команди – чеха Запоточного віддали, капітана Ібрагіма Узулмеза позбавилися. Хто буде відводити загрози від воріт Хакана Арікана - розраховує на те, що шалені уболівальники господарів відганятимуть динамівців від своїх воріт?
Але для чого полеміка – свої думки залишаю при собі. Можливо, турок просто розімлів на сонечку. Воно тут припікає: вдень 10-12, хоча це для нас, прибулих з морозного Києва, просто нереально комфортний температурний показник. Для місцевих незатишно – вони і шапки одягають, і куртками страхуються.
Ну, можна зрозуміти, враховуючи, що літом середньостатична температура у колишньому Константинополі сягає 38 градусів вище нуля. Це нам гід розповідає і пояснює, що влітку ви її не зможете зустріти на цій сковорідці, а якщо захочете тоді побачитися – тоді гайніть у курортну Анталію в сезон. Саме там вона працює.
Місто величезне, звичайно. Офіційно – 13 мільйонів, але з усіх куточків країни їдуть сюди на заробітки, тому не боючись помилитися, можна оцінювати населення у 15-17 мільйонів. Пізнім вечором, після 11-ї, ми виїжджаємо з "Іненю" до летовища "Сабіха", тут виникають затори – таке бачив тільки у Москві.
Туристів тут забагато – французи, англійці. Гуляють центром, відвідують мечеті та собор Святої Софії, екскурсія до якого коштує 15 євро. А захочеш на катері прогулятися годинку Босфором – 25 доларів маєш вийняти. Можеш не перейматися пошуком обмінника – євро, доллари, приймають усе, тільки плати. Колеги тлумачать, що і гривні візьмуть, не змигнувши оком, але особисто не перевіряв.
Взагалі при спілкуванні з місцевими продавцями, треба мати залізну витримку – просто між іншим поцікавишся вартістю товару, а реалізатори на "Золотому ринку" від тебе не відчепляться. Почати їх можна зрозуміти – дуже гнучко ведуть себе, торгуючись. Колега хотів купити дружині шкіряну куртку. Йому називають ціну у 200 доларів, а у процесі перемовин знижують до 65, тільки б придбав.
Сам шкіру не ношу, не подобається, а місцеві солодощі дійсно тануть у роті – лукум, звичайно. Інформований, що зеленкуваті рулетики з фісташок цінуються особливо, і реальність це підтверджує – дуже смачно.
У листопаді 2004-го був на матчі Туреччина – Україна і виразно пам'ятаю шалених місцевих уболівальників на 52-тисячному "Шукру Саракоглу", домашній арені "Фенербахче". Тоді і автобус з журналістами обстріляли камінням, і добиратися до ложі преси було нелегко – український телекоментатор ледве встиг на відведене йому місце.
"Іненю" заповнюється поступово – це все плітки, що за три години до початку немає вільних місць, командам хвилин через 50 виходити на поле, а в очі кидається достатня кількість вільних місць. Щоправда, перед стартовим свистком, таки майже аншлаг – порожні місця є тільки тому, що уболівальники "Динамо" повністю не вибрали відведену їм квоту.
Перед матчем гімн "Бешикташу" крутять неодноразово – дуже брава мелодія, навіть київські журналісти підтанцьовують їй у такт. Поруч зі мною стоїть Данило Радовський з "Команди", затятий фанат "Ліверпуля" і згадує як нещасливо для "Бешикташа" закінчилося його останнє побачення з "червоними". Данік 2007-го їздив до Манчестера на матч "МЮ" - "Динамо" і зазирнув до сусіднього Ліверпуля: на тамтешньому "Енфілд Роуд" ті, хто ніколи не буде самотнім, розбили "Бешикташ" - 8:0.
Енергійно киваю головою у відповідь і уже готуюсь почути про той пам'ятний фінал Ліги чемпіонів-2005 його "Ліверпуля" з моїм "Міланом" тут у Стамбулі, тільки на "Ататюрку". Але Данило або гранично коректний – для чого сипати сіль на мої рани - або розуміє, що після Стамбула, був ще один фінал – у Афінах – і мені буде чим крити.
Шовковський перший виходить на розминку і його, природньо, місцева торисида зустрічає свистом. Неначе передбачають – от він, щит, об який розіб'ється багато атак "Бешикташа" і якому після матчу оплескуватимуть навіть місцеві.
Капітан гостей відіграв не без похибок на виході, але все одно від його дій віяло такою упевненістю, що ловиш себе на думці – а можливо б "Динамо" перезимувало у іншому турнірі, якби Сашо не ушкодив плече і не грав півроку. Хоча логіки тут мало, та й Коваль не заслужив серйозних докорів на свою адресу тоді, наприкінці літа та восени – суто тренерська проблема київського "Динамо".
Але ж її, здається, вирішено, так? Я частково розумію своїх київських друзів, які дуже близько до серця сприймають все, що пов'язано з їхнім "Динамо", і лаяли Сьоміна останніми словами, коли той повернувся до рідного "Локомотива". Але Юрій Павлович небезуспішно почав працювати над своєю сатисфакцією – до тренера завжди буде мало претензій за рахунку 4:1 навіть коли він просидів на лаві запасних весь матч, але це не у правилах наставника "Динамо".
Грою Сьомін керував весь матч. І під час посереднього тайму, коли команда погано контролювала м'яч, і поєдинок справляв посереднє враження, і дуже впевненого другого, коли стало зрозуміло чий підхід до комплектації команди та системи тактичних дій, вищий настільки, що повторний матч перетворився на формальність.
Засмутила травма Михалика. Дуже стримано ставлюся до цього гравця через обмежений технічний вишкіл, але боєць, яких пошукати і тактично натасканий будь здоров. Гру читає, намагається діяти у високий захист і саме через цю манеру зазнав ушкодження. Сьомін каже, що серйозного, хоча сам футболіст подав надію – після матчу йшов на своїх двох, принаймні.
У першому таймі саме Михалик стримав Куарежму, коли португалець вирвався на оперативний простір і отримав чудову можливість продемонструвати свою індивідуальну вправність – тільки не на того напоровся. Це Куарежма, який напрацював на гол і на вилучення, який перш ніж почати розминатися перед матчем підійшов до трибуни і обійнявся з фанатами під несамовите скандування його прізвища – воно лунало і після того як арбітр Педро Проенса засвітив перед співвітчизником червоне світло. Куарежма, який грає у цій команді як хоче і де хоче – це не "Інтер" з його залізним тактичним догматиком Моуріньйо.
Тому дивно, що у місцевого улюбленця здали нерви, і він двічі вдарив Гармаша по ногах – а я думав, що результатом персона нон-грата для європейських топ-клубів не дуже переймається. Все одно тамтешні фанати віддадуть 90 турецьких лір (45 євро) за футболку "Бешикташа" і не пошкодують ще 10-ти, щоб за п'ять хвилин набили на ній сьомий номер з прізвищем португальського вінгера.
Інша "сімка" - Шевченко, дещо випадав на початку матчу – не допрацьовував у епізодах, на що йому справедливо дорікав Сьомін, почувши у відповідь гарячу тираду гравця одразу після голу Вукоєвича. Але Шева просто гігантськи додав у грі по її ходу, єдиний удостоївся рукостискання від тренера після заміни, хоча хробачок тривоги у динамівських уболівальників стосовно напруженості у стосунках суперзірки світового класу і дуже фахового, але не видатного тренера, таки лежить – передача капітанської пов'язки Шовковському його тільки посилює.
Але сьогодні на цьому загострювати увагу не хочеться: по грі до Шеви серйозних претензій бути не може, його майстерність та залишений у футболі слід оцінила і місцева публіка, яка не шкодувала долонь, коли футболіст йшов з поля. А от Бернда Шустера проводжали зі свистом і недаремно – віддані уболівальники "Чорних орлів" не заслуговують на таку кволу гру своєї команди.
Роман ШАХРАЙ, Gazeta.ua, зі Стамбула
3 
4166
Коментарі