Андрій Шевченко не може перемогти у другому офіційному матчі поспіль, а збірна України у шостому. Учора команда найкращого нашого футболіста, який пересів на тренерську лаву, зіграла внічию з Туреччиною у виїзному матчі відбору до Кубка світу-2018.
Насамперед, твердити про втрачену перемогу – дурниці. Одна річ, якщо ти ведеш 2:0 на 75-й хв або навіть 1:0 на 90-й, як "Баварія"-1999. Інша – якщо пропускаєш гол наприкінці першого тайму і знаєш, що в твоїй команді достатньо футболістів, які не мають ігрового ритму в клубах і є серйозний ризик, що підсядуть. Якщо найкращий на полі, Емре Мор – грає не за тебе, а за суперника. Якщо суддя ставить по одному обгрунтованому пенальті на користь кожної із команд, але суперник слушно може йому дорікати за ігнорування фолу Соболя на Морі. Якщо тебе рятує штанга й останні 10 хв ти судомливо відбиваєшся. І добре, що у Чалханоглу штрафні не пішли.
Шевченко чудово має пам'ятати: у Туреччині можна втратити перевагу, навіть ведучи 3:0. Звичайно, якби ми учора забили третій – тоді б говорили про втрачені два очки. Але стовідсоткових нагод для цього не створили: Кравця виводили не на порожні ворота й він бив у серйозних протиборствах із захисниками.
Добре, що збірна відіграла якісніше, ніж проти Ісландії. Але це також зрозуміло, бо стиль гри турків зручніший для нас - команда Шевченка більшу частину першого тайму відіграла енергійніше в центрі поля, з цього й склалася перевага. Крім того, "вікінги" - це команда, а "яничари" - набір окремих класних футболістів та ще й без гравця "Барселони" у складі. І ми не знаємо, яким тренером буде Шевченко, але те, що найкращі часи Теріма уже позаду – безсумнівно.
Можна вітати бажання Андрія Миколайовича грати у комбінаційний футбол і стартовий склад це засвідчує (в ідеалі там мав бути Рибалка, якого необхідно поєднати зі Степаненком, бо Тарас для цієї команди – все одно що Каземіро для "Реала"). Але бажання серйозно суперечать дійсності. Немає ніякої "мережі передач", бо Зінченко і, особливо, Коваленко просто бігають по полю, і не роблять ніякої різниці. Тому футболісти нові є, а команду тягнуть старі – Ярмоленко, Степаненко, Коноплянка, який, зважаючи на його нинішню ситуацію, відіграв прийнятно.
Найбільша тривога – це оборона. Стає зрозуміло: Тассотті не може підняти посереднього футболіста на вищий рівень. Так було в "Мілані" 2014/15, коли команда уже грала без Нести, Мальдіні чи Тіаго Сілви і чимало пропускала зі "стандартів". Так відбувається й у нашій збірній. А проблема ускладнюється браком часу і мовним бар'єром.
Незрозуміла ставка тренерського штаба на Кучера – захисника архаїчного, якого уже не перевчити. Не сказати, що вчора Олександр провалився, хоча Тосун бив у штангу з-під нього, і героїчний підкат не допоміг. Але скільки ще має Кучер "привезти", щоб ми його не бачили у футболці збірній? Зіграність з Ордецем у нього не ідеальна (це не Ракицький, і сам Фонсека, усвідомивши "потенціал" Кучера, на початку сезону пробував реально сильного Івана з таким же слабким, як і Кучер, Кривцовим).
Фонсеку життя повернуло до реальності: після поразки від "Янг Бойз", хай і несправедливої, він почав повертатися до футболу Луческу. Не хотілося, аби Шевченку доводилося платити таку високу ціну.
А заключні два офіційні матчі 2016-го нам конче треба вигравати. За всієї поваги до Косового і Фінляндії, якщо там трапиться бодай одна нічия, тоді точно скажемо про втрачені два очки. Навіть, якщо зробимо під час гри те, що вчора вдалося туркам.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Від Шевченка в нинішньому відборі не залежить нічого" - Федорчук
3 
4166
Коментарі